Важлива причина, чому сучасні відносини так просто розриваються
Чому сьогодні так складно зберегти відносини? Чому ми так часто розлучаємося, хоча дуже сильно намагаємося любити? Чому раптом люди стали нездатними до тривалих відносин? Невже ми забули, як любити? Або, що ще гірше, взагалі, що таке любов?
Ми не готові. Ми не готові до жертв, до компромісів, до безумовної любові. Ми не готові викладатися на повну заради відносин. Ми хочемо, щоб все було легко. Ми ледарі. Досить одної перешкоди, щоб ми опустили руки. Ми не дозволяємо нашій любові рости, ми йдемо завчасно.
Ми шукаємо не любові, а гострі відчуття. Ми хочемо того, з ким можна ходити в кіно і кафе, а не того, хто може зрозуміти нас, навіть коли ми мовчимо. Ми проводимо разом час, але не створюємо спільні спогади.
Ми не хочемо жити нудно. Ми не хочемо партнера на все життя, а лише того, з ким нам буде добре тут і зараз, а це дуже тимчасово. Коли пристрасть згасає, ми розуміємо, що ніхто не готував нас до буденності життя. Ми не віримо в чудо передбачуваності, тому що занадто засліплені жагою пригод.
Ми занурюємося в безглузде міське життя, не залишаючи місця любові. У нас немає часу на любов, немає терпіння, щоб розбиратися з відносинами. Ми зайняті люди, котрі переслідують матеріалістичні мрії, і любов сюди не вписується. Відносини – не більше ніж зручність.
Ми шукаємо миттєве задоволення у всьому, що ми робимо: коли щось викладаємо онлайн – відразу ж чекаємо лайків, коли вибираємо професію – чекаємо успішної кар’єри і визнання, коли вибираємо людину – чекаємо велику любов.
Ми хочемо зрілості відносинам, яка приходить з часом, емоційний зв’язок, який розвивається з роками – і хочемо це відразу, але так не буває. А у нас немає часу і терпіння.
Ми вважаємо за краще витратити годину часу на сотню людей, ніж провести день з однією людиною. Ми віримо в наявність «варіантів». Ми – «соціальні» люди. Ми більше віримо в зустрічі з людьми, ніж в знайомства з ними. Ми жадібні. Ми хочемо мати все.
Ми легко вступаємо в стосунки при найменшому тяжінні до людини, і легко виходимо з них, як тільки знаходимо когось кращого. Ми не хочемо відкрити краще в цій людині. Ми хочемо, щоб вона відразу була ідеальною. Ми зустрічаємося з багатьма, але рідко кому даємо справжній шанс. Ми в усіх розчаровані.
Технології зближують нас, настільки, що неможливо дихати. Наша фізична присутність замінена повідомленнями, чатами, відеодзвінками. Ми не відчуваємо необхідності проводити час разом. У нас і так занадто багато один одного в житті: в кожній соцмережі, в скайпі, вайбері … Про що ще говорити?
Ми – покоління мандрівників, які не залишаються довго на одному місці. Ми боїмося зобов’язань. Ми віримо, що не створені для відносин. Ми не хочемо «осідати». Навіть думка про це багатьох лякає. Ми не можемо уявити, як це бути з однією людиною до кінця життя.
Ми йдемо. Ми зневажаємо сталість як якесь соціальне зло. Ми любимо вірити, що ми не такі, як усі. Ми любимо вірити, що ми не відповідаємо соціальним нормам.
Інтим на стороні теж більше не табу. Є навіть поняття вільних відносин, друзів з привілеями, інтиму на одну ніч, інтиму без зобов’язань.
Ми практичне покоління, яке керується тільки логікою. Ми вже не знаємо, як любити божевільно. Ми не зриваємось за тридев’ять земель, щоб зустрітися з коханою людиною. Навпаки, ми розлучаємося з-за відстані. Ми занадто розумні для любові.
Ми покоління, яке боїться – закохатися, одружуватися, потерпіти невдачу, відчути біль, розбити собі серце. Ми не пускаємо нікого до себе, і не підступаємо ні до кого.
Ми сидимо за високими стінами, які звели навколо серця, чекаємо любові і збігаємо, і ховаємося кожен раз, коли вона з’являється на горизонті. Ми не хочемо бути вразливими. Ми не хочемо оголяти свою душу ні перед ким.
Ми більше не цінуємо відносини. Ми відпускаємо навіть найпрекрасніших людей.
Немає нічого, що ми б не змогли перемогти в цьому світі. І все ж ми такі безпорадні в цій грі любові – головною серед людських почуттів.