Мама вирішила згадати молодість і вийти заміж, але для чого, в її ж то віці!
Мені не зрозумілі заміжжя людей після 60-ти років. Невже до такого віку ви ще не скуштували “солодкість” шлюбу? Або ви наївний романтик, позбавлений життєвої мудрості?
Мої батьки прожили разом 35 років. У 65 років тато раптово помер. Мамі на той момент було 60 і вона залишилася одна. Залишити маму в гордій самоті ми не могли, тому вирішили перевезти її до себе.
У нас чоловіком великий двоповерховий будинки, двоє дітей. Місця вистачить усім. Та й мамі поруч з нами буде не нудно і завжди знайдеться заняття. Мама водила дітей в школу, потім забирала їх і вела на гуртки. Дочка відвідувала музичну школу, а син займався професійно дзюдо. Чесно кажучи, мама зняла з моїх плечей багато турбот. Я могла працювати на повну і не думати про те, що з моїми дітьми щось трапиться.
Мені здавалося моя мама нарешті заспокоїлась і була по-справжньому щаслива. Ми жили однією великою і дружною сім’єю. Якось увечері мама попросила її відвезти в місцевий клуб. Там проводили вечір поезії для літніх людей. З клубу вона просила її не забирати, мовляв, пройдеться і подихає свіжим повітрям. Нічого поганого я в цьому не бачила і зі спокійною душею відпустила маму насолоджуватися поезією.
Увечері вона прийшла в піднесеному настрої. Мама говорила, що їй шалено сподобалося і вона знайшла своїх однодумців. у мене склалося таке враження, що ми її не розуміємо.
На цьому її відвідування вечорів не закінчилися. Вона ходила в клуб на кожен захід. Тому водити частково дітей на гуртки було нікому. Мені довелося кидати всі свої справи і мчати щовівторка до дітей, щоб після школи вони встигли на додаткові заняття.
Я не була в захваті від цих походів в клуб. Але мама на мою думку не звертала ніякої уваги. Вона робила те, що подобалося їй.
Ці вечора не пройшли повз нашу родину. На них мама познайомилася з чоловіком, від якого була без розуму. Вона все частіше стала йти з дому на прогулянки, в кіно і парк. Я була у нестямі. Мама вже в такому віці, а їй адреналіну не вистачає. Все ще себе я тішила думкою, що це спілкування незабаром закінчиться.
Якось увечері мама запросила мене на серйозну розмову. Вона сказала, що збирається заміж і запитала мене, що я думаю з цього приводу? Я була шокована. Яке заміжжя в 60 років? Вона недавно стала вдовою. Її сім’я – це ми. Невже їй не вистачає нашого оточення? Навіщо потрібно обов’язково йти в РАЦС? Мама на мене моторошно розлютилася. Вона навіть не ночувала вдома. Я теж не стала їй дзвонити. Не хоче – не треба.
Цілий місяць тривало наше нерозуміння. Моїй злості не було меж і мама крок назустріч робити не збиралася. Вона мене залишила одну зі своїми клопотами. Їй зовсім не шкода, що мені доводиться розриватися на кілька фронтів.
Кілька днів тому, мама таки набрала мій номер і сказала, що вже заміжня. Я не розумію якої реакції вона очікувала від мене? Що я кинуся її вітати? У моїх очах вона зрадила пам’ять про батька, а значить мене. Їй важливіше перший зустрічний, ніж дочка і внуки. Може вирішила молодість згадати і нареченою побути? Я не уявляю як далі буде складатися наше спілкування.