Дочка зателефонувала і поставила перед фактом – вони з чоловіком вирішили переїхати жити до нас. А так хотілося на старості пожити для себе

У спорожнілому стерильно білому коридорі невеликої поліклініки, біля дверей до кабінету лікаря, на зручному м’якому дивані сиділи дві жінки у віці і неголосно розмовляли один з одним.

– Ми з чоловіком уже давно вдвох. Моя дочка з зятем живуть окремо від нас. Скільки ж точно? Уже сім з половиною років!

Квартира у нас з чоловіком невелика. Дві кімнати. Правда, ремонт не так давно зробили. Шпалери освіжили, стелі, лінолеум постелили. Ліжко двоспальне купили. Не все ж життя на дивані спати. Загалом, для себе вирішили пожити. Спокій і тиша. А минулого тижня дочка зателефонувала і поставила перед фактом – вони з Максимом все обговорили і вирішили переїхати жити до нас. Ми ж не заперечуємо?

– Треба ж! – здивувалася друга жінка.  – Ось так новини! І чого це вони так вирішили? Чого окремо якось не жилося? Спочатку дочекатися не могли, коли самостійне життя почнуть. Тільки – тільки по двадцять років виповнилося, коли вони одружилися і з’їхали від вас! А зараз вам на голову вирішили звалитися. Може, сталося щось?

– Ні, не сталося – знизала плечима співрозмовниця. – Їм потрібно терміново питання з власним житлом вирішувати. Стільки років по чужих кутках! Зараз знову плата за квартиру зросла. А що зробиш? Не подобається – з’їжджай! Іншу квартиру не так-то просто зняти. Агента найняти, залишити заставу, речі зібрати, перевезти в інше місце, розібрати. На це гроші потрібні і чималі!

– А дітки-то є у них?

– Та які діти в чужій квартирі, Вір … Через це вони теж переживають. Давно пора б обзавестися. Адже їм обом по тридцять вже. Початковий внесок на квартиру ніяк не можуть накопичити. Про іпотеку ще до весілля розмови були, тільки толку немає. То одне трапиться, то інше.

Дочка кілька місяців без роботи сиділа. Скоротили. Сяк-так нове місце знайшла, правда оклад непоганий. Роки ідуть, а вони все в орендованій квартирі живуть, гроші великі за неї платять.

– Багато платять-то?

– Близько десяти тисяч в місяць виходить. Ось і порахуй скільки за ці сім років вони грошей переплатили? На початковий внесок на свою квартиру точно вистачило б.

Тільки ми з батьком їм можемо допомогти! Я все це, звичайно, розумом своїм розумію. Але мені дуже не хочеться зараз разом з ними жити! Ми з чоловіком вже звикли удвох. Я раніше лягаю, а він читає при світлі або телевізор дивиться допізна. Разом нам буде не комфортно в одній кімнаті. Заважати один одному будемо!

– А надовго вони хочуть переїхати?

– Звичайно, надовго. Вони збираються жити на зарплату доньки, а всю зарплату зятя відкладати. Кілька років пройде, поки вони накопичать на перший внесок. А скільки нам з чоловіком залишилося жити цих років? Ніхто не знає. Для себе ж хотілося пожити.

– Тобі потрібно з ними поговорити. Ти повинна їм сказати, що ви з батьком не хочете їх переїзду! Не маленькі адже вже, повинні розуміти, що заважати вони вам будуть, що спокійної старості хочете, без сусідів!

– Дочка мені сказала, що вдома вони майже не бувають. Приходять ввечері з роботи, повечеряють і спати лягають. Може бути можна потерпіти, вона все-таки теж прописана в нашій квартирі? Ні, прийдуть з роботи, гриміти почнуть, двері відкривати, воду включати, шарудіти чимось. А мені в цей час вже відпочивати потрібно. Хіба в таких умовах відпочинеш або заснеш?

– А батьки Максима не можуть їх прихистити?

– Ні, там і без них тісно. Квартира у них більша за нашу, звичайно, але там в одній квартирі і свати, і брат зятя з сім’єю живуть. Місця зовсім немає

Чоловік мене вмовляє, переконує, а я не хочу! Не хочу жити разом з ними і все тут! Як вони не розуміють, що обмежувати нас будуть! Тільки, напевно, це не правильно? Адже вона моя рідна дочка!

Чи повинні доросла дочка і зять вирішувати свої проблеми самостійно, а не обтяжувати літніх батьків? Або все ж батьки повинні допомагати своїй дитині в міру своїх сил? Хто не правий в цьому випадку? Мати чи дочка?