Свекруха сказала, що в лікарню лягає – серце барахлить. А сама народила дочку

Ми з Дімою живемо під одним дахом вже вісім років. Почали зустрічатися ще в інституті, адже вчилися разом на інженерному факультеті. Жили в гуртожитку, бігали один до одного в гості.

Діма завжди харчувався правильно і збалансовано, мама передавала йому їжу і підписувала кожен контейнер. Вона дійсно смачно готувала, весь поверх біг до Діми в понеділок, адже знав, що мама йому частувань за вихідні наготувала.

Коли коханий зробив мені пропозицію, він повіз мене знайомитися з мамою. Тетяна Павлівна виявилася дуже доброю і приємною жінкою, ми відразу з нею знайшли спільну мову. Вона хотіла нам щастя, вибір сина схвалила.

Дімку вона народила зовсім молодою, виховувала його сама, адже коли синові було кілька місяців, його тато помер. Вона не влаштовувала своє особисте життя, не зустрічалася з чоловіками, всю себе присвятила підростаючому синові.

Вона працювала на трьох роботах, щоб забезпечити свою сім’ю. Тетяна Павлівна мріяла про добру освіту сина, тому відкладала гроші ще з тих пір, як Дімка навчався в школі. Коли ми з нею вперше зустрілися, їй було 40 років, але вона виглядала дуже молодо і свіжо, років на десять молодше.

– Тримайся за мого Дімку, він хороший. Сподіваюся, будеш піклуватися про нього, – сказала мені свекруха при першій зустрічі і посміхнулася.

Ми отримали дипломи і відразу побігли в РАЦС. Міша знайшов собі хорошу роботу, тому потрібно було жити в місті.

Тетяна Павлівна не хотіла нас приймати до себе, хоча жила одна в трикімнатній квартирі. Вона аргументувала свій вибір тим, що звикла вже до самотності й тиші. Ми і не стали з нею сперечатися, зняли окрему квартиру і почали облаштовувати своє гніздечко.

Вона до нас приходила в гості. Свекруха дуже стильно одягалася, завжди виходила на вулицю з макіяжем і укладкою. Ми з нею чай пили і по душам розмовляли, ніколи вона мені зауважень не робила, завжди хвалила і шанобливо ставилася.

На вихідні ми з Дімою до неї в гості ходили, вона такими пирогами пригощала – смакота! Друзів у неї було дуже багато, вона – дуже різнобічна особистість. Тетяна Павлівна ніколи не сиділа вдома, свекруха і на концертах, і на виставках, і на спектаклях, і на шоу-програмах бувала. Почалося у неї бурхливе життя після нашого весілля, одним словом.

Коли народився син, свекруха мені дуже допомагала. Вона купала Сашку, в магазин за продуктами ходила, навіть готувала, коли я нездужала. В обід Тетяна Павлівна брала коляску з онуком і їхала в парк, щоб я поспала ще годинку і в порядок себе привела. Загалом, не свекруха – а золото. Син підріс, вона з садочка його забирала і на футбол водила, а ми з Дімкою спокійно працювали.

Через кілька місяців вона почала від нас віддалятися. Вона і дзвінки ігнорувала, і до онука не приходила. Я спочатку подумала, що образилася, але потім вона мене заспокоїла. Якось подзвонила чоловіку і радісно повідомила, що на три місяці їде в село до своєї колишньої однокласниці погостювати.

Ми не здивувалися – вона завжди була легка на підйом. Єдине, що бентежило, чому вона не зайшла перед від’їздом і чому їде на такий тривалий період.

Тетяна Павлівна спілкувалася з Сашком по скайпу, але камеру ніколи не включала. Вона відмовлялася, мовляв, комп’ютер у подруги старий, налаштувати камеру нікому.

Дзвоню я їй по мобільному, дізнатися, як справи, а вона каже, що терміново додому приїхала, в лікарню лягає – серце барахлить. Я хотіла її провідати, поїсти принести, але вона попросила її не турбувати. Я і не стала наполягати.

Через пару днів Тетяна Павлівна подзвонила, повідомила, що виписалася, і запросила нас в гості. Вона попередила, що приготувала нам сюрприз.

Ми прийшли в призначений час, постукали в двері – відкриває якийсь незнайомець. Але це було не найдивніше! За ним стояла Тетяна Павлівна і тримала в руках новонароджену дитину.

– Ми з Сергієм Івановичем заяву в РАЦС написали, дочка у нас народилася. Я боялася вам про це говорити, подумали б, що баба на старості років з котушок злетіла. Не молода я, але жити-то хочеться …

Як же я рада була за неї! У мене прямо сльози від щастя покотилися! Вона дійсно заслужила це. Тепер я їй допомагаю з Іринкою, коли у мене є вільний час. Сергій Іванович душі в ній не чує, любить всім серцем.