Зустріла давню подругу, їй 60 років і немає дітей. Вона завжди хотіла жити для себе, тому не хотіла народжувати
Сьогодні я хочу поділитися з вами історією, яка сталася зі мною недавно. Я випадково зустріла подругу дитинства. Ми дружили в школі, але потім наші шляхи розійшлися і ми не бачилися вже багато років.
Зустріч з подругою дитинства викликала в мені суперечливі почуття. Ми колись вчилися разом, але потім життя розкидало по різних куточках.
Я займалася кар’єрою, вихованням дітей і домашніми справами. Про свою приятельку я знала, що її життя складається з регулярних подорожей, заміжжя і пригод.
Я ніколи не засуджувала такий спосіб життя, але на тлі задушевної бесіди при зустрічі не змогла відмовитися від питання щодо її життєвої позиції.
У моєму розумінні діти є опорою і сенсом існування навіть при відсутності чоловіка. Можна самостійно поставити на ноги своїх спадкоємців, насолоджуючись в старості їх увагою і оточенням онуків.
Саме таку позицію я донесла до подруги, в обмін на що, вона розповіла про своє ставлення до цього питання.
Вона не стала лукавити і вигадувати історії щодо своєї самотності, називаючи її усвідомленим вибором. Імпозантна дама просто не вірила в здатності спадкоємців бути вдячними по відношенню до батьків, тому відмовилася від продовження роду.
На першому місці для неї завжди знаходилися матеріальні цінності і внутрішня свобода. Вона розповідала про заморські пригоди і кавалерів, які завжди наповнювали її життя. Я ж могла похвалитися тільки фото онуків, яких бачила досить рідко.
Подруга прийшла до висновків, що при наявності матеріальних можливостей можна забезпечити собі щасливе життя в старості. Вона не хотіла витрачати енергію і сили на виховання дітей, не отримуючи нічого натомість.
Слухаючи її розповідь, я все більше розуміла правильність її позиції. Адже не можна любити когось насильно або імітувати материнський інстинкт при його відсутності.
За її словами, вона не шкодує про свій вибір. І я рада була почути це від неї. Адже немає нічого гіршого, ніж жалю про свій вибір.