У 60 років вирішила знайти собі чоловіка по Інтернету. Сходила на 3 побачення і вирішила жити одна. Розповідаю про чоловіків
Ось уже 12 років, як ми з моїм чоловіком вирішили розлучитися. Це було очікувано, тому розійшлися мирно і тихо.
Дітлахи наші стали зовсім дорослі, так що живуть окремо. Подруги перетворилися в нудних бабусь, так що одній стало жити якось сумно. Я хотіла побачити перед собою чоловіка, з яким не соромно буде сходити на який-небудь захід, та й поговорити ввечері.
Так як пару років тому освоїла Інтернет, шукати свого судженого я почала там. Зустріла відразу трьох чоловіків і навіть сходила з ними на побачення. Ось тільки вони швидко мене розчарували.
Першим кавалером став мій ровесник.
Прийшов до місця зустрічі в якомусь дирявому спортивному костюмі. По ньому відразу було видно, що людина любить випити. Пахло за кілометр, та ще й сигарету в рот засунув. Я запропонувала, мовляв, може, прогуляємося по парку.
На це він відповів, щось типу: «А давай! Але спершу купи мені випити! ». Недовго думаючи, я від нього пішла.
Другим кавалером став чоловік трохи старший.
Виглядав дуже солідно, прийшов в костюмі і продемонстрував хороші манери. Ось тільки те, як він говорив … вся його мова складалася з лайки. У кожне речення вставляв по 3 мaтюкa, так що з ним я теж надовго не затрималася.
Третім кавалером став досить молодий (на 11 років молодший) чоловік.
Наше побачення почалося з походу в театр, причому він сам був ініціатором. Після вистави ми вийшли на вулицю, і він навіть почав читати вірші. Думала, що у нас з ним може щось вийти, якби не його дружина. Натрапили на неї, поки гуляли. Загалом, я звідти по-швидкому вислизнула, щоб не зазнати на собі силу атомної бомби.
На наступний день кожен з них написав буквально одне і те ж. Мовляв, роки вже мої пройшли, тому чіплятися не потрібно, а треба брати, що є. Так вони говорили.
З тих пір я зрозуміла, що краще вже жити одній, ніж з неандертальцем.