5 років я безрезультатно лікувалася від безпліддя, а потім мене покликали подивитися на малюка-відмовника
Коли ми одружилися, мені було ледь 18, йому – 23. Але з першої ж близькості ми пристрасно мріяли про дитину.
5 років операцій, обстежень, нескінченних аналізів, але безрезультатно.
Моя мама, маючи тоді знайомства в лікарняних колах, а це були 90-рр, покликала мене подивитися на відмовного хлопчика. І я пішла …
Коли стали проходити крізь палату з новонародженими немовлятами-відмовниками, мої очі випадково зустрілися з іншою парою очей, блакитний, як волошки (це потім вони стали карими). І ми заціпеніли: вона вивчала мене, я її.
Мама потягнула мене за руку, але я вже вчепилася в дівчинку, як ненормальна. Підійшла завідуюча-знайома і сказала, що тут багато діагнозів, недоношена, біологічна мати нагуляла, а коли чоловік приїхав з відрядження, сказав: «Або він і син, або позбавляйся».
Тільки мені вже ніхто був не потрібен: Настонька моя, донечко. Місяць я потайки до неї їздила в лікарню, потім вирішено було сказати чоловікові: «Будь ласка, потім роби, що хочеш, ми тебе не потривожимо, тільки допоможи».
І він допоміг.
Не буду розповідати про бюрократію, про блат, але через два місяці, ця довгоочікувана грудочка щастя за всіма канонами післяпологової виписки, була доставлена в нашу однокімнатну квартиру. А новоспечений тато дзвонив всім підряд по телефону і голосно кричав: «Дочка народилася – Настенька!»
Минуло 24 роки. 12 років, як поховала чоловіка свого. Але жодного разу в своєму житті я не пошкодувала про те, що зробила той крок. Про те, як ми з дочкою любимо одна одну, навіть говорити не стану.
Я все робила і ще зроблю, щоб вона щасливою була. І часто пишаюся своєю рибкою: розумниця, красуня, краще за всіх!