Пішла від чоловіка з донькою на руках, а потім народила другу дитину: хочу залишитися щасливою мамою-одинаком після невдалого шлюбу

Давайте спочатку поставимо певні рамки. Я зовсім не ненавиджу чоловіків. І я не почуваюся запеклою. Однак сама думка про те, що я спробую зараз вписатися в чуже життя, просто відштовхує мене.

Я та мій колишній чоловік познайомилися в інтернеті у 2005 році. У ньому було все, що я шукала в чоловікові, і ми досить швидко закохалися одне в одного.

Треба визнати, що я завжди була відчайдушно незалежною, тому переїзд і спільне проживання, а також шлюб зовсім не були у верхній частині мого списку пріоритетів. Але в той момент все було інакше, адже я вважала, що знайшла найпридатнішу для себе людину. Через два роки після початку стосунків ми разом купили квартиру та планували завести дитину.

На жаль, це вдалося зробити не одразу. У мене було кілька викиднів протягом наступних років, тому ми обидвоє були спустошені після кожної невдачі. Однак у 2013 році у нас нарешті народилася чудова дочка. Ми були просто на сьомому небі від щастя.

Спочатку мій чоловік був дуже захопленим батьком. Він постійно порався з нашою дочкою і годував її. Я була тільки за, оскільки вважала, що так він зможе бути глибше пов’язаним із нею. Я прагнула того, щоб ми були повністю рівноправними батьками. І на якийсь час усе було так, як я мріяла.

Але потім усе почало змінюватись.

Незабаром після народження дочки в мого колишнього чоловіка почалася депресія. Я деякий час думала про те, що це було повʼязано з моїми пологами, і сподівалася, що скоро все зміниться. Однак згодом усе ставало лише гірше. Він перестав допомагати мені по дому і практично не спілкувався з дочкою.

За кілька місяців він втратив роботу. Він дуже довго старанно працював, щоб побудувати успішну кар’єру, проте все звалилося відразу. Коли дочці виповнилося 9 місяців, я сказала йому, що все скінчено. Звісно, ​​я співчувала його проблемам, проте розуміла, що так більше жити просто не можу. Він поступово висмоктував із мене життя.

Я сказала йому, що подумаю про те, щоб дати нашим відносинам ще один шанс, якщо він пройде курс терапії і присвятить себе нашій сімʼї. Я дала йому на це півроку, але нічого не змінилося. Так що коли нашій дитині виповнилося 14 місяців, я зібрала сумки і поїхала. А через деякий час було розлучення.

Багато моїх знайомих були шоковані, коли я розповіла їм цю новину. У мене була квартира мрії та зручне життя, тому вони просто не могли зрозуміти, чому ж я пішла від усього цього. Однак я знала, що приймаю правильне рішення для себе та своєї доньки.

Але це зовсім не означає, що моє рішення було легко. Я була розбита і кілька днів сильно плакала, що покидаю своє казкове життя. Вона просто валилася в мене на очах.

Протягом наступного року я повільно збирала уламки і починала думати про своє майбутнє. Одне я знала напевно – я хотіла більше дітей. У мене була дочка, коли мені виповнилося 35 років, і я хотіла другого малюка до 40 років.

Я вирішила, що спробую знайти когось іншого, щоб завести дитину, оскільки в глибині душі знала, що можу виховати її самотужки. Коли мій 40-річний ювілей почав маячити вдалині, я зрозуміла, що настав час ухвалити рішення, яке визначить перебіг мого подальшого життя.

Хоча я знала, що цілком здатна самостійно виростити ще одну дитину, суспільство дивилося на це інакше. Ніхто просто не розумів, чому я, як мати, роблю такий вибір. Багато хто вважав мене дурною та егоїстичною за те, що я позбавила свою дитину батька.

Потрібно визнати, що я теж боролася зі своїми власними сумнівами. Мені завжди хотілося, щоб у дочки було два люблячі батьки, а коли я залишила її батька, то вийшло, що я не змогла виконати частину своєї роботи. Я запитувала себе, чи справді я готова до того, що у моєї другої дитини взагалі не буде батька?

Мій син народився лише 18 місяців тому. Він щасливий і здоровий, і тому я не можу бути щасливішою. Зрештою, у мене є все, що хотілося, нехай я це і не планувала спочатку.

Не зрозумійте мене неправильно, я зовсім нічого не маю проти чоловічої статі. Мій колишній чоловік і я чудово ладнаємо зараз, коли він вилікувався, то почав проводити досить багато часу з нашою дочкою.

Але якщо я зустрічаю чоловіка і в нього є діти, то я відключаюся. У моїй голові починають з’являтися математичні формули розрахунку обох наших кар’єр. Я подумки зіставляю його розклад опіки з моїм розкладом, його колишнього партнера та мого чоловіка. І все це здається мені неймовірно складним та важким. Навіть просто думаючи про це, я відчуваю, ніби занурююсь глибоко вниз.

Мені не хочеться сперечатися з кимось про те, як виховувати моїх дітей. Щодо цього я взагалі не вважаю за потрібне сперечатися. Я люблю своє нинішнє життя, свою свободу і додатковий час, який я маю для спілкування з моїми дітьми. А все, що їм потрібно, – це моя любов. Тож зовсім не варто залучати себе у стосунки заради того, щоб дитина мала батька.

Якщо ви відчуваєте, що ваш партнер почав тягти вас донизу, то розлучайтеся з ним. В іншому випадку, ви зробите нещасною не лише себе, а й усіх оточуючих. Не варто боятися самотності – це дасть вам можливість поглянути на себе новим поглядом. Цілком можливо, що так ви знайдете нові мрії.