Cестра постійно позичає до зарплати дрібні суми, а віддавати «забуває». Розуму не докладу, як вибратися із цього замкнутого кола

Cестра постійно позичає до зарплати дрібні суми, а віддавати «забуває». Розуму не докладу, як вибратися із цього замкнутого кола

Тато залишив нас із мамою, коли мені було лише десять років. Як виявилося, в нього була молодша жінка, з дитиною, квартирою і вільнішими поглядами на татові закидони.

Розлучення, дякуючи моїй мамі, пройшло більш-менш гладко. У новій сім’ї у батька невдовзі народилася дочка, моя зведена сестра Наталя. Сім’ями ми, звичайно, не дружили, але на свята, раз на рік, я приходила подивитися на сестричку.

У двадцять років я вийшла заміж і практично одразу поховала маму. У Наталі, за дивним збігом обставин, мама відійшла в інший світ ще раніше. Вона залишилася в сім’ї за головну і непогано справлялася зі своїми обов’язками.

Наступні двадцять років ми спілкувалися досить рідко. Воно й зрозуміло: я наводила лад удома, прала, варила борщі, витирала носи дітям, робила з ними уроки, загалом тягла лямку в сім’ї.

Робити кар’єру чи, як зараз модно говорити, займатися самоосвітою, мені було банально ніколи. Наталя навчалася і насолоджувалася життям. Зовнішністю сестричку Бог не обділив, у кавалерах відбою не було.

Зрідка вона забігала в гості, приносила моїм хлопчакам одну шоколадку на двох і натхненно розповідала про черговий роман із черговим принцом. Постійної роботи у неї ще не було – кому потрібна студентка без досвіду.

Пару разів на місяць вона, вибачившись, просила позичити їй то пʼять гривень, то десять: треба зробити ксерокопії лекцій, а гроші від підробітку вже скінчилися. Справа життєва, з ким не буває, думала я і йшла за гаманцем. Чоловік непогано заробляв і ці суми мене особливо не напружували. Як кажуть, погоди не робили.

Все змінилося, коли ми з сестрою обидві перейшли до категорії бальзаківських жінок: мені за сорок, їй за тридцять. Наталя одружена, виховує сина і обіймає посаду директора магазину, піднявшись на таку висоту з низів.

Почала вона продавцем, але швидко зробила кар’єру завдяки вмінню налагоджувати контакти та стріляти очима у потрібних місцях та з потрібними людьми. Начальство нею задоволене, зарплата у сестрички вища за середню по місту.

У мене все склалося не так вдало. Після розлучення я залишилася з двома дітьми без досвіду роботи. Довелося хапатися за першу ж пропозицію, і вже кілька років я стою на касі в пекарні біля будинку.

Спочатку було дуже важко. Приходячи додому, я просто валилася. Робоча зміна, під час якої не можна навіть сісти, триває дванадцять годин. Весь цей час потрібно бути ввічливою та привітною, давати рекомендації, а також не заперечувати тим, кому з якихось причин не сподобався смак здобної булки, кількість серветок на столиках або просто розмір родзинок у плюшці.

Таких скандалістів, скажу я вам, у нашому окрузі чимало. Однак платять вчасно, про більше я не мрію. Колишній чоловік платить невеликі аліменти. Загалом досить банальна історія. У нашій пекарні майже кожна друга з таким багажем.

Про життя зведеної сестрички я дізнаюся, в основному, із соціальних мереж. Походи в кафе, посиденьки на природі, поїздки на море — Наталя живе на втіху, ні в чому собі не відмовляючи.

Нічого дивного, при її зарплаті тисяч на тридцять більше за мою! І тим дивніше мені було в її черговий дзвінок почути знайоме прохання позичити до зарплати. Ну що ж, із ким не буває.

Чи не знаю я, як раптово хворіють діти, течуть крани чи ламаються холодильники. «Справа життєва», — щебетала сестричка у слухавку, — «Віддам наприкінці місяця, як прийде зарплата на картку». Справа зроблена: Наталя отримала перевід грошей, а я ламаю голову, як дотягнути до кінця тижня, коли прийдуть мої аліменти.

Наступного дня дорогою на роботі переглядаю стрічку соціальної мережі та бачу, що зведена сестра минулого вечора знову провела з чоловіком у ресторані. Дуже дивно, адже вчора вдень вона була на мілині та буквально благала врятувати її сім’ю від голоду.

Але, як кажуть, не суди, і не судимий будеш. До того ж, наприкінці місяця Наталя справді повернула гроші. Вперше і, мабуть, востаннє. З тих кожні два-три тижні зведена сестра дзвонить мені і просить позичити їй то на бензин, то на сніданки дитині до школи, то на ліки для старенької бабусі чоловіка, якій крім Наталі та її благовірного, до речі, безробітного чола, ніхто допомогти не може.

У кожному випадку суми, за її словами, смішні – 50-100 гривень. Але мені навіть такі копійки дістаються дуже непросто.

Спочатку я слухняно допомагала — не можна залишити племінника без сніданку, а бабусю — без ліків. Однак борг сестри вже перевалив за тисячу, а вона й не думає, що мені теж потрібні гроші.

Наталя, слід зазначити, від боргу не відмовляється. Але щоразу, коли вона готова повернути мені гроші, у її житті щось трапляється. То борг по комуналці накопичиться, то чоловік занедужає, то чоботи порвуться.

При цьому соцмережі сестрички наповнюються фотографіями з відпочинку, а знову відкладаю похід до зубного, бо знову сиджу без грошей. Я не знаю, як мені бути, не подавати до суду на власну сестру, хай і зведену. Але й продовжувати виконувати роль позикової каси для неї, директора магазину, я теж не можу. Розуму не докладу, як вибратися із цього замкнутого кола.