Наталя тягла все на собі, а чоловік у цей момент розважався. Але вона не покинула його, і не дарма

Наталя тягла все на собі, а чоловік у цей момент розважався. Але вона не покинула його, і не дарма

Душно було перебувати в бібліотеці цього весняного дня. Відчинене вікно створювало протяг у приміщенні, тому його довелося зачинити. Залишалося тільки рятуватися від спеки віялом.

Не дочекавшись робочої перерви, жінки почали обговорювати свої улюблені теми. Несподівано одна з них блиснула своїми знаннями.

– Чи знаєте ви, що є Зороастрійський гороскоп. Він точніший, ніж той, який нам пропонують. Ось виявилося я рись з цього гороскопу. Прочитала характеристику і все збіглося. І про чоловіка чиста правда написана. Щоправда, йому більше підходить бути бараном, ніж благородним лебедем.

– Лілько, припини нас смішити, – раптом у розмову вклинилася Наталя.

– Наталко, чому ти так налаштована?

– Я впевнена, що треба брати відповідальність тільки за себе і звинувачувати у невдачах теж себе. Гороскопи, передбачення та інша нісенітниця існує заради того, щоб людина змогла знайти виправдання своїм вчинкам. Це великий обман. У такий спосіб на довірливих людях заробляють гроші.

– Наташо, я зараз про тебе інформацію знайду.

– Здивуй мене.

– Якого року ти народилася?

– Працюємо сім років разом, мені нема чого приховувати. Я народилася 28 лютого 1985 року.

– Дві хвилини і я прочитаю тобі хто ти.

Після цього Лілія почала швидко гортати сторінки старої книги та вголос прочитала інформацію, яка похитнула скептицизм Наталії. Виявляється, за зороастрійським гороскопом вона верблюд. Ці люди звикли на себе звалювати зайві обов’язки. У буквальному значенні слова «нести на горбу». Пізно створюють сім’ю, і можуть переїхати в іншу країну, аби покращити своє фінансове становище.

Справді, Наталя одружилася, коли їй було тридцять років. Потім одразу народила двійнят. Все було б непогано, якби не чоловік.

Чоловік Леонід був молодший за неї на рік. Найсміливіший його вчинок полягав у тому, що він підійшов і познайомився з Наталкою. Все інше вона «ліпила» сама. Особливо їхнє особисте життя, побут, виховання дітей. Дівчина заробляла, як уміла. Перетворилася з тридцятирічної пампушки на замучену худорляву жінку. Її мама плакала, а потім говорила:

– На кого ти стала схожа. Хто тебе так довів чи ти не доїдаєш удома.

Проблем у Наталки не було. Її чоловік мав. Леонід був єдиним сином багатих батьків. Тато жив у Німеччині, а мати виступала на сцені центрального театру міста. Вони купили синочку квартиру, вивчили його. Навіть коли він одружився, не припиняли давати гроші.

Безмежна любов до сина і стала причиною трагедії. Леонід програв квартиру у карти. Тепер Наталю та його сімʼю переслідують. Вона вже змінила три номери. Леонід проходить психологічну реабілітацію, а всі разом вони мешкають у мами Наталі. Вирішити проблему сім’ї намагався Дмитро – рідний батько Леоніда. Він приїжджав і особисто розмовляв із сином. Пропонував виїхати жити до Німеччини.

– Не займайся нісенітницею, Льоня! У тебе двоє дітей та дружина, а ти зі злочинним світом зв’язався. Покидьки суспільства стали твоїми друзями. Ти мою трикімнатну квартиру спустив. Повір, це нісенітниця, а якщо завтра твої діти пропадуть, що робитимеш?

– Дзвінки вже припинилися. Скоро я зможу переїхати назад до нашої родинної квартири, – несміливо говорив Леонід.

– Ти на дружину і тещу сподіваєшся, думаєш, їм приємно жити з таким, як ти.

Наталя чула все, що відбувалося у сусідній кімнаті, але не хотіла втручатися. Вона б з радістю переїхала, але німецьку мову жінка не знала. Боялася за дітей, адже невідомо, як їм там буде.

Історія з чоловіком та картковим боргом затягнулася. Того весняного вечора Наташа поверталася додому і присіла на лавочці, їй не хотілося повертатися додому. Тим більше, що цвітіння рослин спровокувало у неї алергію. Все було складно. Не було певності.

Наталка сиділа на лавці одна і згадувала слова Лілі. Дівчина вдень прочитала простий гороскоп, але наче «вселила» Наталці надію на світле майбутнє.

Наталя зайшла до квартири. Одразу прибігла до неї донька. Обіймаючи своє дівчисько-хуліганку, жінка заспокоювалася. На цей раз майнула думка: «Я повинна витягнути дітей із цієї ями». Наталка почала діяти рішуче. Поїхала до чоловіка до реабілітаційного центру, щоб поговорити.

– Мене переслідують. Зрозумій, я втомилася здригатися, коли чую, що на телефон прийшла смс-ка. Я хочу нормально жити. Нормально з дітьми гуляти по парку, зрозумій мене!

– Ти хочеш прийняти пропозицію тата і переїхати до нього?

– Так, хоч раз ти мене почув.

Наталка розмовляла з чоловіком жорстко. Можливо, так зійшлися зірки, а може, успіх усміхнувся жінці, яка втомилася, але чоловік погодився оформляти документи для того, щоб переїхати жити до Німеччини.

Довелося подолати перешкоди та позичати гроші у двоюрідної сестри, щоб погасити борги, які вона накрутила мамі, бо не сплачувала комунальні платежі. Паралельно вивчала німецьку мову та відвідувала курси. Робила все, щоб за півроку переїхати жити в Баден-Баден.

Настав найважчий день у її житті. Напевно. Наталці не було так важко, коли вона дізналася про залежність свого чоловіка. Від’їзд був необхідністю, інакше вони втратили б квартиру, і сталося б щось не добре. Не могли вони ховатись у квартирі та тремтіти, не відповідаючи на дзвінки.

Мама Наталі почала плакати.

– Як же ви без мене будете жити. Невже я вас не побачу?

– Мамо, ми розмовлятимемо з тобою по телефону.

– Хіба це те, що я хотіла. Як мені далі жити?

– Мамочко, заспокойся.

Марія Григорівна підвела очі на небо і сказала:

– Це все Льонька винен. Відбирає у мене мою дівчинку та моїх онуків.

Льоня в цей момент мовчав.

Автобус вирушив із вокзалу до столиці. Зі столиці до Штутгарту. Їхати треба було 20 годин. Були квитки і на літак, але Наталя заощаджувала на кожній копійці. Не хотіла здатися слабкою та брати гроші у тата Леоніда. Занадто багато він для них робить. Діти переносили дорогу погано, а зупинятися на прохання водій не хотів. Вони відставали від графіка.

Автобус прибув до місця призначення. Наталя одразу зрозуміла, що перед нею відчинилися не двері транспорту, а двері у нове життя. Не буде дзвінків на мобільний телефон, не буде нудної роботи у бібліотеці. Замість квартири у дев’ятиповерховому будинку, великий котедж.

Наталю із сім’єю зустрів батько Леоніда. Сам Льоня був поруч, але мовчав. Жінка не відчувала його підтримки. Він просто був поряд і все. Навіть діти хотіли грати лише з нею.

Дмитро підбіг до родичів і почав розповідати про те, що винайняв для них будинок. Щоб молода сім’я мешкала окремо. Йому треба було віддалитися від дітей, бо він познайомився з дівчиною і не хотів, щоб його особисте життя розвивалося на очах у сина.

Будинок, який зняв Дмитро для сина та його родини, виявився затишним. Лише одну кімнату господарі не відремонтували. Колись тут була дитяча. Іграшки та ліжечко залишилися. Наталці так сподобалася дитяча кімната зі старим інтер’єром, що вирішила покласти матрац і спати тут. Льоня не заперечував.

Наталя почала відвідувати центр допомоги та паралельно влаштувалася на роботу. У Баден-Вюртемберг був пансіонат для людей похилого віку. Там завжди не вистачало робочих рук. Молодь відмовлялася там працювати. Робота більше нагадувала каторгу, але Наталка погодилася (треба було заробляти гроші).

Чоловік також влаштувався працювати. Був прибиральником сміття. Бажання працювати у нього не було, але довелося рано вставати і зі збиральною машиною прибирати сміття на вулицях курортного міста.

У шаленому темпі життя вона Наталя та її сім’я прожила два роки в Баден-Бадені. Наталка місце роботи не змінила. Начальство вмовляло жінку продовжувати там працювати. Навіть запропонували вступити до медичного коледжу та стати медсестрою. На таких умовах: частина суми за навчання сплатить установа, а частина – Наталя. Жінка погодилася, адже вона змалку хотіла лікувати людей. Ця робота хоч на крок наблизила її до мрії.

Одного разу до будинку престарілих привезли сварливоого дідуся. Чоловікові було 79 років, але виглядав він набагато старшим. Він працював на виробництві, а тепер зустрічає тут старість. Він не хотів, щоб йому ставили крапельниці, лікували та доглядали. Син вирішив так. Дідусь кричав і всіляко перешкоджав діям персоналу. Коли в його плату зайшла Наталка, він втратив мову. Жінка була, як дві краплі води, була схожа на його доньку, яка зникла безвісти.

Наталка вловила на собі цей погляд і не розгубилася.

– Я прийшла, щоб допомогти Вам, лягайте на кушетку, зараз буде огляд.

– А Ви звідки, дівчино? – Запитав старий.

– Я приїжджа, але давно живу у Баден-Бадені.

– Ви схожі на мою дочку. Вона втекла від мене, коли їй виповнилося двадцять два роки, і більше її не бачив.

Так у Наталі та у нового пацієнта зав’язалася міцна дружба. Чоловік почав давати Наталці гроші. Але це заборонено робити. Спочатку Наталя відмовлялася, але хотіла викупити будиночок та отримати громадянство, тож брала гроші. З кожним днем ​​вона відчувала свою незалежність від сім’ї чоловіка і втрачала ту ниточку, яка пов’язувала її з чоловіком.

Після важкого робочого дня Наталя відчула слабкість. Тоді ще ніхто не здогадувався, що вона захворіла. Несподівано для всіх Льоня почав доглядати за дружиною. Навіть узяв лікарняний. Він виконував всю роботу по дому.

– Наталю, рідна, ми вилікуємо тебе, все пройде. Потрібно почекати кілька тижнів, – казав чоловік.

– Спочатку пограйся з дітьми, а потім розігрій їм йогурти.

Леонід виконував усі вказівки дружини. Зі шкіри геть ліз.

Наталю й справді вдалося вилікувати. За час лікарняного режиму Наталя усвідомила, що у неї чоловік не боязка людина, а сильна. Його сила ховається усередині. Тепер вона не шкодує, що колись сказала йому так і повірила у гороскопи.