Жінка прийшла до священника на сповідь і спитала: “Що робити, якщо чоловік розлюбив?”

Чоловік іде, бачити тебе не хоче. За штанину хапатися гордість не дозволяє… А відпустиш, уже не вернеш. Розмови з подругами та з психологом ні до чого не привели.

Життя валилося на очах. Немає спокою в душі і нічого не тішить, все валиться з рук, нічого не цікавить. Вона пішла до священника і спитала:

“Що мені робити? Чоловік мене розлюбив, а я його ні. Серце рветься на частини, я страждаю і не відчуваю смаку до життя”.

Вона сподівалася на якесь секретне знання, на нестандартний підхід, який допоміг би змінити хід речей.

Але відповідь отця її здивувала:

“Розлюбіть чоловіка і полюбіть іншого чоловіка”.

Те, що зжило себе, не можна відродити. Боротися треба не за чоловіка, а за саму себе, за лад у своїй душі.

“Не утримуй того, що йде, не проганяй того, хто прийшов”.

Цю коротеньку історію я прочитала на жіночому форумі. Коментатори реагували з іронією:

“Пффф, теж мені порада, мерику відкрив! Боротися треба тільки за взаємне кохання…”

В одному оповіданні йшло про те, яквід жінки пішов чоловік. Вона спочатку впала у відчай, а потім взялася за прибирання. Викинула його сорочки, черевики, величезну чавунну сковорідку, де він щодня смажив м’ясо – жирний шматок свинини. Запахом смаженого м’яса було просочено всю квартиру.

Жінка почала її драїти – кожну стінку, поличку, половицю.

Запитувала себе: як же я всі ці роки жила з цим м’ясом? Не з чоловіком Володею, а саме з м’ясом.

Коли прибирання було закінчено, в хаті запахло яблуками, що лежали на кухні. Жінка розпорошила у кімнатах половину флакона улюблених духів. І в будинку запахло італійськими травами, білими квітами, лавром, апельсинами.

І якось краще стало. І легше, ніж було “до”.

Усі ми – рабині своїх звичок. Усіх лякає незвідане, нове. Але нове життя – не завжди складне і колюче від самотності. Можливо, саме в цей момент, коли вам найгірше, воно і змінюється на краще.