Мама псує характер моєї дочки і ніяк не реагує на мою критику. Я зрозуміла, що не є авторитетом для власної доньки. Що б я не заборонила, бабуся відразу це дозволяє

Мама псує характер моєї дочки і ніяк не реагує на мою критику. Я зрозуміла, що не є авторитетом для власної доньки. Що б я не заборонила, бабуся відразу це дозволяє

Так сталося, що я виховую Соню без батька. Ми з ним кілька років перебували у стосунках. Все було добре. Ми збиралися побратися і він, як мені тоді здавалося, хотів дітей. Але, коли я повідомила про майбутнє поповнення, він раптом послався на термінові справи і поїхав у “відрядження”. Як ви розумієте, “відрядження” затяглося, і більше я свого чоловіка не бачила.

Я не знала адреси його прописки, офіційно він не працював, тому навіть на аліменти мені нікуди було подавати. Благо, що у мене була мама, яка дуже сильно допомогла мені під час вагітності та після народження малюка. Два роки я просиділа у декреті, а потім вийшла на роботу. Я – провідниця поїзда. Відповідно, часто не буваю вдома, і вихованням Соні більше займається бабуся.

Спочатку все було добре. Малятко спокійно переносила двотижневі розлуки, а бабуся зайнялася навчанням онуки. В результаті, коли я приїжджала додому, на мене чекало нове слово, вивчена літера, а потім і вірш.

Я шалено вдячна мамі за допомогу та підтримку, яку вона дала мені та Соні. Без неї я б точно не впоралася. Ось тільки через кілька років я зрозуміла, що не є авторитетом для власної доньки. Що б я не заборонила, бабуся відразу це дозволяє.

Якщо я кажу доньці, що їй не можна їсти желейні цукерки, вона тут же приходить до бабусі із заплаканими оченятами, і та веде її до магазину. Якщо я забороняю перегляд якогось фільму, то наступного дня бабуся включає повторення цього кіно, поки мене немає поруч. І це стосується абсолютно всього!

У п’ять років моя дочка зрозуміла, як можна маніпулювати 50-річною жінкою. При цьому, якщо раніше я могла від Соні добитися чогось криком, то тепер вона демонстративно вставляє навушники у вуха і йде, повернувшись до мене спиною. Вдаватися за допомогою ременя я не хочу, хоча іноді я дуже близька до цього.

Зрозуміло, така поведінка моєї дитини мене засмучує. Я чудово розумію, що Соня через кілька років може перетворитися на маленького монстра, для якого не існує слова “ні”, а існує тільки “хочу” та “дай”. Я навіть спробувала поговорити зі своєю мамою про те, щоб вона менше йшла на поводі у онуки. Але вона мені відповіла:

– Світланко, Соня – маленька дівчинка, її треба балувати. Ти тільки подумай, як їй не пощастило у житті: тата вона ніколи не бачила, мама – постійно у відрядженнях. Ну, хто її радуватиме, якщо не любляча бабуся?

– Мамо, ну хто тобі заважає залишатися люблячою бабусею і при цьому говорити “ні” Соніним примхам? Сьогодні ти дозволяєш їй вибрати найбільшу цукерку чи найдорожчу ляльку, а завтра що? Ти їй кабріолет зі своєї пенсії купиш?

– Ну, що ти таке кажеш, доню? Ми з Сонею завжди зможемо домовитися.

– Дуже на це сподіваюся, мамо, бо наші з нею переговори більше до компромісу не призводять.

Загалом, мама до мене не прислухалася, і Соня продовжувала нею керувати, як уміє.

Останньою краплею став похід Софії до стоматолога. У доньки розболівся зуб (ще б пак, адже вона регулярно їсть стільки цукерок), і ми пішли до лікаря. Але там Соня влаштувала справжню істерику. Я вмовляла доньку відкрити рота і показати хворий зубик, але вона ні в яку не погоджувалася. Вона зчепила зуби і бовтала головою на всі боки, а потім Соня зіскочила з крісла, підійшла до бабусі, обняла її і сказала:

– Бабусю, любима, мені не подобається в лікарні, поїхали додому. Я не хочу залишатися тут.

І що зробила бабуся? Правильно, пішла на поводу у онуки та пообіцяла вдома дати цукерку. А всі мої погрози, умовляння і заклик до здорового глузду бабусі ефекту не мали. Коли вони вдвох вийшли за двері, до мене підійшов стоматолог і сказав:

– Вам треба щось робити. Якщо ви живете разом з мамою, моя вам порада: з’їжджайте якнайшвидше! Я не тільки стоматолог, а й психолог за освітою і, повірте моєму досвіду, якщо через пару років ви не переїдете, потім будете про це шкодувати. Вам вже зараз потрібно відновлювати свій авторитет та записуватися на прийом до фахівця. Так, і зуб у Соні сильно хворітиме. Подумайте над моїми словами.

Я подякувала лікарю за пораду, попрощалася, і ми втрьох поїхали додому. Вдома на нас чекала справжня катастрофа: вранці у Соні опухла щока (давав себе знати хворий зуб).

Бабуся бігала навколо хворої онуки, голосила, плакала та шукала знеболювальне, яке можна давати дітям. Я ж дуже сильно злилася на них обох і цього разу сама повелася як дитина. Я вставила навушники у вуха і слухала аудіокнигу про фантастичні пригоди в Африці. Через кілька годин до мене підійшла мама:

– Я не знаю що мені робити. Соня не погоджується їхати до лікаря, а знеболювальне у мене тільки в уколах. Звичайно, робити уколи вона теж відмовилася.

Я розуміюче кивнула і підійшла до Соні:

– Соня, доню, у тебе сильно болить зубик?

– Так дуже. Може, йому ще одну цукерку дати?

– Ні, він через цукерки якраз і болить. Я обіцяю, що ми вилікуємо зубик, але тільки, якщо ти слухатимешся. Добре?

– А можна я слухатиму бабусю? Вона ж старша за тебе?

– Ні, зайчику, не можна.

– Ну добре.

Соня погодилася поїхати до лікаря. Ми потрапили на прийом ще й до стоматолога і успішно вилікували зуб. Щока відійшла, а Соня, щаслива, вже сиділа в машині.

Ми їхали додому, і я знову згадала про слова стоматолога щодо переїзду. З одного боку, сьогодні мама мені показала, що може прислухатися до мене, а донька – що може бути слухняною. Так, може, все не так вже й погано, і ми зуміємо домовитись? А з іншого боку, коли я поїду в рейс, мати знову почне балувати Соню і дозволяти їй все заборонене.