Мені було близько 60, коли я сказала: вистачить з мене гостей. Більше не приймаю

Гості мені набридли настільки, що я вирішила перестати запрошувати їх у свій дім взагалі. Ні, йдеться не про конкретних людей, які загостилися надовго. Я вирішила відмовитись від ідеї приймати у себе будь-яких людей. І приводом став мій день народження. Не ювілейний, про ресторан і не заходило мови. Я відзначала 58 років.

І наступного дня усвідомила, наскільки я втомилася. Вимоталася до краю.

Це тільки в кафе приходиш гарна і ошатна, а вдома доводиться метатися між усіма, хто прийшов, обмотавши гарну сукню фартухом. Готувати, бігати за продуктами, щось підкладати, розливати, розтирати, затирати, перемивати посуд. Хтось тягне дітей — за ними теж око та око.

Досить.

У мене не так багато енергії, мені шкода її витрачати на ці безглузді посиденьки зі плітками, які я організую власним коштом, а потім ще тиждень відмиваю, відшкрябую жуйки і відтираю підлогу.

При цьому сама починаю прибирання за кілька днів, прибираю кожну порошинку, докупляю всілякі серветки, ватяні палички та іншу дурницю, без якої можна обійтися.

У магазин ходжу кілька разів, важке носити не можна, але ніхто з друзів не пропонує звозити машиною.

І головне — рештки моєї пенсії, на які треба дожити місяць. Воно мені потрібно?

Друзі приходять виговоритися і похвалитися. А я виходить що, урна для їхнього негативу? Усі мені кажуть:

– У тебе така енергетика світла, виговоришся і легше стая.

А меіе легко потім три дня лежати?

Тепер я пропоную побачитися на спектаклі, поспілкуватися на пробіжці, попліткувати в кав’ярні. Є й курси для людей похилого віку, хоч малюй, хоч фотографуй. Є йога, спортзал… Навіть кіно.

А вдома у мене моя фортеця, і ніхто більше не приліпить у ній жуйку під стілець. Не налякає кота. Не прийде без запрошення. А прийде – я двері не відчиню.