Відчуваю, як стосунки з чоловіком витікають крізь пальці. З кожним днем ​​дедалі більше нагнітається обстановка. А за все спасибі хочеться сказати його мамі, яка несе марення. Я не хочу продавати свою квартиру, щоб взяти спільну в іпотеку, а свекруха верещить, що якщо жінка з сім’ї йти не планує, то їй і окрема квартира не потрібна

Маячня? Звичайно, маячня. Але це сказано вже стільки разів, що чоловік почав у це вірити. І тепер слідом за мамою повторює ці дурниці. Мої аргументи та здоровий глузд не допомагають. До свекрухи й раніше було не достукатися, а чоловік став відгороджуватися.

За три роки шлюбу я думала, що у нас ніби все добре. У мене є квартира, нехай і однокімнатна квартира, зате знімати не треба. Чоловік роботящий, я теж без діла не сиджу. Відмінні стартові позиції для початку сімейного життя.

Звичайно, все життя в одній кімнаті не проживеш, бо будуть діти, яким треба буде виділяти свою кімнату. Тому в перспективі потрібна квартира більша або взагалі свій будинок, але це в ідеалі. І проблем із цим я ніяких не бачила.
План був такий: ми живемо в моїй квартирі, старанно працюємо і заробляємо на іпотеку, а якщо з роботою пощастить, то і на квартиру цілком. Так, це нешвидкий процес, все зрозуміло, але якщо сидіти на п’ятій точці рівно, буде ще довше.

Найуразливішим місцем плану був мій можливий декрет. Я налаштовувала і себе, і чоловіка, що декрет буде, коли вже вирішимо квартирне питання. Ми молоді, нам поспішати нема куди. Ось візьмемо квартиру, нехай і в іпотеку, а там уже можна буде йти в декрет. Чоловік працюватиме, моя квартира здаватиметься, так і витягнемо.

Чоловік зі мною був згоден, такий план здавався йому цілком робочим. Його й стали втілювати у життя. Але, крім чоловіка, свою цінну думку вирішила висловити і свекруха. Зробила вона це менше ніж за рік після нашого весілля.

Маму чоловіка не влаштовувало, що ми не поспішаємо з дітьми. На її думку, дах над головою у нас є, тому треба відразу народжувати, щоб потім встигнути і за другою дитиною до пологового будинку сходити.

Ми пояснювали свої плани, як і що хочемо зробити, як буде зручніше, але свекруха це не влаштовувало. Вона казала, що це все дурниці, які нам потім вийдуть боком.

– Ви на свою квартиру збиратимете до сивини. Зараз ціни зростають як на дріжджах. І коли малюка народжувати? На пенсії?

Я намагалася відстояти свою позицію – не хочу я тулитися з немовлям в однокімнатній квартирі, а потім жити голодуючи, тому що тягти сім’ю буде один чоловік. Так ми і собі життя зіпсуємо, і квартиру ще невідомо, коли купимо. Але й на це у свекрухи була готова відповідь.

Вона пропонувала прямо зараз продати мою квартиру, ці гроші віддати як початковий внесок за нашу спільну квартиру. А потім ту квартиру, яку ми купимо, здавати. Куди ж самим? А самим до неї, в двохкімнатну квартиру, так, усім утрьох разом із дитиною.

– А що такого? Багато хто так живе, а ще більше – і того гірше. Це ви собі вигадували якусь небувальщину!

Само собою такий план не припав до душі. Мама у чоловіка безглузда криклива жінка, з якою і на своїй території важко, а вже на неї і поготів. Та й не мав мрії жити з нею під одним дахом. Свекруха живе у двокімнатній квартирі, тобто нам доведеться заселитися втрьох в одну маленьку кімнатку. І сенс тоді всієї цієї канітелі?

І вже звичайно я не горю бажанням продавати свою власну квартиру, щоб перетворити її на початковий внесок для загального житла. Чоловік при цьому варіанті не втрачає нічого, а ось я втрачаю окрему особисту нерухомість. Цей аргумент я також озвучила.

Та й навіщо складати всі яйця в один кошик? Зрештою, колись постає питання про купівлю квартири для нашої дитини. А тут і купувати нічого не доведеться – квартира вже буде.

Свекруха все сприйняла по-своєму. Вона заявила, що до того, як нашій дитині буде потрібна своя квартира, ще відпочити можна. Спочатку цю дитину треба народити. Та й мотив мій їй здався підозрілим.

– Таке відчуття, що ти собі шляхи відступу готуєш. Навіщо жінці власна квартира, якщо вона має сім’ю і не збирається розлучатися? – докопувалася вона до мене.

Поки це марення звучало тільки від неї, це було не страшно, хоч і дратувало украй. Але останні півроку я чую такі заяви і від свого чоловіка, який повторює мамину думку, але іншими словами.

У нього почалися підозри, що я народжувати від нього не поспішаю, тому що вишукую кращий варіант, а квартиру при собі залишаю на випадок розлучення. Ці його висновки стали причиною наших частих сварок.

Я заплуталася і не знаю, як правильно вчинити. Серце вимагає послухати чоловіка, не псувати стосунки. Зрештою життя зі свекрухою якийсь час – не найстрашніше, що буває на світі. Та й із квартирою теж питання вирішуване.

Але розум каже, що початковий план – ідеальний, а свекруха щось темнить і не просто намагається мене прогнути під себе. А чоловік просто йде у мами на поводі. Якщо я піддамся, то можу влипнути у великі неприємності.