Ось це я вийшла заміж! Замість медового місяця поїхали на картоплю

Ось це я вийшла заміж! Замість медового місяця поїхали на картоплю

Мене можна назвати успішною людиною. Я закінчила дуже хороший університет і стала психологом. На роботу я влаштувалася в одну дуже велику компанію.

Так як я отримала гарну освіту і знайшла собі хорошу роботу, то пора мені було вже зайнятися і особистим життям. Цим я і зайнялася.

У ресторані я познайомилася з дуже гарним хлопцем. Він мені сказав, що у нього свій бізнес. Я в нього майже відразу ж закохалася. Він був самостійним, був не бідним.

Ми зустрічалися два місяці, а потім Олег зробив мені пропозицію.

Це було так красиво і так романтично: він приїхав до мене на роботу з величезним букетом квітів і на очах у всіх зробив мені пропозицію. Звичайно ж, я відразу ж погодилася! Як же я була щаслива!

Я готова була з ним хоч на край світу їхати. Але мені довелося це зробити в реальному житті. Багато моїх подруг сміялися наді мною, коли дізналися, що мій Олег – фермер.

– Та ти ж ніколи в селі була! Ти ж навіть не знаєш, як сапку тримати і як картоплю садити! – підсмикували вони мене.

Але я вважала, що вони мені просто заздрять.

На весілля було запрошено дуже багато гостей – більше 200 чоловік.

Знайти місце для проведення весілля було дуже нелегко. Але я змогла це зробити.

Весілля було два дні, але гості до нас приїжджали цілий тиждень. Я втомилася від цього просто шалено. Коли поїхав останній гість, я зітхнула з полегшенням і запропонувала чоловікові вибрати країну, куди ми полетимо у весільну подорож. За цим заняттям нас і застала свекруха.

– Яка весільна подорож ?! Що це ще за дурість? На дворі серпень! Картоплю треба копати. Та й хто мені по господарству допомагати буде?

– Вставай, невістонька і пішли зі мною картоплю копати. А у Олега своїх справ багато!

Я була просто в шоці, коли це все почула.

Я довго не могла звикнути до життя в селі. Мій чоловік вважав себе бізнесменом, але він весь час ходив в гумових чоботях і з брудними руками.

Спочатку я плакала і годинами розмовляла зі своїми подругами по телефону. Все мені радили скоріше збирати речі і повертатися в місто, до нормального і звичного життя. Але я любила Олега і вирішила трохи потерпіти

Минув рік. Я стала справжнісінькою дружиною фермера. Мене всі знають і всі мене поважають. Ми всі один одному в селі допомагаємо. У вихідні ми їздимо в місто, де і продаємо свою продукцію.

Я працюю в інтернеті. У мене своя психологічна онлайн-клініка. А у вільний час я доглядаю за тваринами і працюю на городі.

У нас достатньо грошей на все. Я можу дозволити собі купити найдорожчу сумочку і найдорожче плаття. Тільки вони мені тут особливо й не потрібні.

Спочатку подруги з мене сміялися. Мовляв, сільська принцеса. Але я-то знаю: вони мені просто заздрять: у мене з грошима немає проблем і чоловік у мене – красень. Ми дуже любимо один одного. Що ще треба для щастя?