Чоловік відмовився називати мамою тещу, а та розстроювалася до сліз. Ніна не знала, як помирити близьких людей
У наших краях також прийнято вважати батьків другої половини батьками. Називати їх мамою і татом. Але не всі згодні з цим в глибині душі. Кому-то заповітне слівце легко лягає на язик, але багато немов зраджують рідних, не можуть вимовити.
Сучасні батьки наречених до цього питання підходять лояльніше, ніж в минулому, не вимагають, щоб мамкали. Особливо в інтелігентних сім’ях: там за замовчуванням прийняті ім’я та по батькові. Або просто по імені.
Ті, хто розумніший, сідають і обговорюють це питання. Але якщо батьки дружини або чоловіка встали в позу, краще з ними погодитися, собі ж дешевше буде. Вплив у них чималий, можуть і до розлучення справа довести.
У Ніни з Миколою трохи так і не вийшло.
Вони одружилися і розсудливо з’їхали на орендоване житло, відразу вирішили вставати на ноги. Біда була тільки з квартирною господинею.
Безцеремонна дама постійно йшла до них без запрошення, перевіряла якість прибирання, не зіпсували чи щось, не забруднена чи плита. Вказівки, що вона отримала гроші і більше їй тут не раді, вона пропускала повз вуха, відкривала сама двері, категорично заборонивши міняти замки.
Зайвих грошей у пари не було, віддали їй суму за два місяці, потрібно було протриматися хоча б цей час. Але на жаль, інші варіанти, що підшукувала пара, були незручними або дорогими, відповідні квартири забирали прямо з-під носа.
Батьки нареченої подивилися на цю справу і запропонували перекантуватися у них, адже у молодої дружини вже око почало смикатися, так нервувала.
Парочка не змусила себе вмовляти, підхопила речі і тут же перебралася в дитячу кімнату Ніни.
Задумалися навіть, не пожити якийсь час з батьками, щоб трохи підзбирати на іпотеку і взяти собі кімнатку. Нехай маленьку, для початку зійде. Микола вже закінчив навчання, але зарплата поки була невеликою. На оренду б і не шкода, але досвід був неприємним, гірше, ніж у злої мачухи. Ніночка була студенткою, намагалася підробляти, але її копійки в розрахунок не брали.
Жили дружно, ладнали. Але потроху теща скисала, була постійно незадоволена. Виявилося, справа в Миколі.
Не прийнято було в їхній родині, щоб дружина у мами часто бувала, а зяті з тещами взагалі лише ввічливо розкланювалися. Яка ще мама?
А теща вважала: вона у себе вдома, будьте ласкаві вести себе як належить. Їсти її пироги, спати на її дивані, а сам навіть мамою назвати не хоче? Розсудливий тесть не втручався.
Теща грузила образами і претензіями Ніну, а Микола навіть не в курсі був. Ніна свої сльози ховала, потім втомилася, висловила все чоловікові. Сварка була серйозною.
Йому ніби й неважко, він сам не знав, чому не кличе Ірину Василівну мамою. Язик не повертався. Ніна ласкаво нашіптувала: ну тобі все одно, а їй буде приємно. Яка різниця?
Вона-то, Ніна, відразу кликала його батьків мамою і татом, що і втирала постійно теща. Мовляв, і дочку під себе прогнули. І взагалі.
Через таку дрібницю вдома росла напруга, кожен ішов на принцип і хотів прогнути іншого.
Ніночка довчилась, знайшла роботу – і вчасно. Пропрацювала зовсім трохи – і пішла в декрет з двійнятами. Тут вже всі насіли: який ще переїзд? Сиди вже, мама на пенсію вийде, допоможе.
Няньок близнюкам вистачало: і тесть гуляв з коляскою з величезним задоволенням. І теща займала, щоб Ніна могла поспати.
Удвох жінки встигали все, і наготувати, і прибрати. Живи, та радій.
Микола на домашні справи не відволікався, тому кар’єра у нього злітала. Але знаходив час сходити з Ніночкою в кафе або в кіно. Все було прекрасно, крім вічного:
– Ірина Василівна, добрий ранок! Можу вас сьогодні відвезти за покупками, як просили.
Теща звіріла. Вона б напружила претензіями і сватів, але ті жили в іншому місті, тільки обмінювалися короткими дзвінками. Так і йшло.
Якби Микола не зламав ногу, хто знає, як би повернулося життя. Але складний перелом вимагав операції, а потім витрат на довге відновлення рухливості.
Дружина доглядала за чоловіком і дивилася за близнюками, без матері б не впоралася. Свати не приїхали, дорого. Гроші на лікування потрібніші, так що надіслали посильну суму – і все на тому.
Тепер, після операції, Ніні довелося йти на роботу, поки Микола вдома лікувався. Благо, няньок у дітей вистачає, та й рідний батько поруч. Ніхто не збирався грати з ним в доброго айболита, змусили з дітьми возитися. Книжки читати треба. Грати в кубики – святий обов’язок. Кашею нагодувати, переодягнути – все на ньому. Так він і здружився з тещею.
Та його захоплювала: по господарству літала спритно, як дівчинка. З дітьми справлялася – замилуєшся. Вона ж і ходити йому допомагала, спочатку по квартирі, потім по двору …
І ось приходить дружина додому – а мати в сльозах. Дочекалася, почула від зятя довгоочікуване заповітне “Мама”
І гріло це її спекотніше сонця, адже вона давно перестала чекати і наполягати. А добровільно віддане куди цінніше, правда?