Син відправив у будинок престарілих маму і забув про цю прикру дрібницю, а вона чекала на нього й чекала
Ми зустрічали цю жінку влітку, привіз її син. Привіз і залишив без пояснень, без розмов. Ні причини не назвав, навіть не вибачився. Взагалі втік, не бажаючи бачити, як вона розплачеться. Попросив нас самих як-небудь їй сказати.
Ну що тут поробиш? Подібних слимаків тут не люблять, так що закрили за ним двері з полегшенням. А бабуся залишилася.
Гарна така бабуся, серце за неї боліло. Тепла, з ясними очима. Дуже скромна, з добродушною соромливою усмішкою, тиха і спокійна.
Я просто не розуміла, як їй щось пояснити, але в глибині душі старенька здогадувалася, що сталося. Мені лише не хотілося розбити їй серце остаточно. І як тут викручуватися? Як розповісти, що їй доведеться жити, не бачачи рідних, не чуючи улюблених голосів, без звичного спілкування і обстановки?
Я намагалася частіше до неї забігати, ми подружилися. Бабуся вела себе гідно, істерик не влаштовувала, не мстилася від безсилля всьому персоналу, ми ж теж не винні, що вона тут. Старенька прогулювалася по садочку перед будівлею, постійно розповідала щось веселе, не випускала з рук спиці.
І була впевнена: синок схаменеться. Приїде, забере її додому.
Я не сперечалася. Як сперечатися, нехай краще мріє.
Син, до речі, приїжджав. Один, а то і два рази в місяць, правда буквально на кілька хвилин. Відзначався, питав чи все в порядку. І зітхав, мовляв, роботи багато, треба бігти.
Дочка у бабусі теж була, але та з сумом зізналася: сина завжди любила більше, всі його потреби були в пріоритеті. Ображала її, обділяла, і дівчинка, вийшовши заміж, не стала нав’язуватися, віддалилася, поїхала. Уже кілька років не бачилися, і де її тепер шукати?
Коли у бабусі був день народження, вона чекала сина цілий день, сиділа біля вікна, як сумне цуценя. До пізнього вечора чекала, що з’явиться, тільки ось надія гасла з вечірнім сонцем. І бабуся гасла на очах.
Ми, співробітники, не могли на це дивитися. Спекли для неї тортик, свічку вставили. Вирушили до неї, нехай задуває, бажання загадує. Бабуся розчулилася, відволіклася.
Я вже виходила, коли в будівлю увійшла незнайома жінка, запитала про нашу бабулю.
Може, невістка?
Тільки ось виявилося, дочка.
Коли я прийшла на зміну, бабусі в кімнаті вже не було. Поїхала до доньки в місто. Сподіваюся, більше не побачимося.