Рідний син покинув свою хвореньку маму в старому будинку в селі, а через кілька років приїхав за спадщиною. Але на нього чекав сюрприз

Рідний син покинув свою хвореньку маму в старому будинку в селі, а через кілька років приїхав за спадщиною. Але на нього чекав сюрприз

– Синку, синочок йди до мене скоріше, я тобі твоїх улюблених млинчиків напекла з малиновим варенням.

– Іду, мамо. Дякую тобі велике.

Мама обіймала Валеру і гладила його по голові.

-Одні ми з тобою на цьому світі і не кому нам допомогти.

– Нічого коли я виросту я буду тобі найкращим помічником, ти мені віриш?

– Звичайно вірю, мій дорогий.

Раптом крізь сон Валера почув крики дружини, вона швидко повернула його зі сну про дитинство в сувору реальність.

– Ти чого спиш я не зрозуміла, гроші шукати треба, а не валятися на ліжка.

– Я кидаюсь по місту гроші шукаю думаю як би борги закрити, а ти розвалився тут і хропеш. Я тобі казала, їдь до своєї матусі, нехай продає свій будинок хоч якась копієчка буде.

– А куди її?

– Та ти спочатку продай будинок, а потім вирішимо.

– Я взагалі-то два роки у неї не був.

-Ну ось заодно і відвідаєш.

Валера давно вже не був у матері, але не відчував ніякого жалю, тільки дитячі сни навіювали спогади про маму.

Зінаїда Іванівна ростила сина одна, без чоловіка. Після його смерті більше не одружувалися, хоча до неї часто загравали чоловіки. Та й для сина треба було міцної руки, як вона його не виховувала, а він постійно проблеми на голову шукав. То з сусідської грядки полуницю вкраде, то вночі залізе в продуктовий магазин. Після цього вона навіть отримала серцевий напад

Незабаром Валеру забрали в армію, Зінаїда думала, що вже там навчать його “уму-розуму”, а потім вже і до весілля не далеко. Але вийшло все не так, після армії в селі він не залишився, а поїхав в місто і там одружився. Знайшов там дівчину, яка засиділася в дівках.

Дівчина дуже зраділа і скоріше намагалася завагітніти, їй це вдалося. Вона тут же негайно стала вимагати весілля. Валерій був задоволений, що так швидко одружився хоч і не на красивій, зате багатій Людмилі.

Батьки Люди жили в достатку вони мали кілька продуктових магазинів і дочці не відмовляли ні в чому.

Якось поштарка повідомила Зінаїді, що бачила в місті Валеру з коляскою.

– Що у нього вже дитина з’явилася? – запитала почтальонка.

Зінаїда не знала про дитину, Валера їй нічого не говорив, напевно, не вважав за потрібне. Від почутої новини, в неї аж затряслися ноги, вона швиденько накупила гостинчиків зібралася і поїхала до дітей.

Валери вдома не було, Зінаїда запитала де він, Людмила знехотя відповіла, що він десь вештається. Через деякий час, Валера прийшов додому, холодно привітався з матір’ю і ліг спати.

Зінаїда ще посиділа трохи на кухні, але Людмила навіть не вийшла до неї. Потім тихенько одяглася і пішла на вокзал і поїхала додому.

Всю ніч вона проплакала і щодень сльози текли від образи за сина, вона ж не так його виховувала.

Згодом в Зінаїди Іванівни почали боліти очі, вона звернулася в лікарню і лікарі їй сказали, що йде дуже складний процес хвороби очей і можливо вона осліпне, потрібно якомога швидше лікуватися. Потрібно звернутися в хорошу клініку, а краще за кордон.

Незабаром приїхав Валерій з Людмилою, вирішили відвідати матір, Зінаїда розповіла про проблему з очима і що потрібно куди-небудь їхати і лікуватися.

– Призначили тобі ліки ось і капай, все пройде, а лікарі всюди однакові, -сказав син.

Людмила сказала:

-Вранці поїдемо додому, я не збираюся і не хочу тут жити, та ще й з твоєю напівсліпою матір’ю.

Зінаїда все це чула.

Вранці Валерій і Людмила тихо зібралися і поїхали не сказавши ні слова, Зінаїда теж навіть не встала з ліжка і не проводила їх.

Прийшла сусідка Клавдія Микитівна, побачила в якому стані Зінаїда, підбадьорювала її і пообіцяла допомогти.

Через деякий час Клавдія Микитівна привела до Зінаїди молоду жінку з дитиною.

– Це Поліна моя далека родичка, їй жити ніде. Познайомилася вона з хлопцем із сусіднього села все у них було добре, а коли вона завагітніла наречений втік.

– Мені навіть краще якщо зі мною хтось жити буде, а то одна в темряві, очі то зовсім не бачать. Як твою доньку звати?

– Настя відповіла Поліна.

Зінаїда всією душею прикипіла до Поліни і маленької Настусі, вважала їх рідними людьми і дівчатка теж з любов’ю ставилися до старенької.

Минув рік.

Одного разу Поліна поїхала в місто і побачила оголошення, що в районі буде приймати відомий лікар-офтальмолог, не роздумуючи Поліна проконсультувалася з лікарем.

Доктор сказав, що готовий провести операцію в експериментальному порядку абсолютно безкоштовно. Потрібна тільки її згода.

Зінаїді провели операцію, вона лікувалася цілий місяць, операція пройшла успішно і Зінаїда повернулася додому.

– А у нас теж хороша новина, – сказала Поліна.

-Мене розшукав друг мого колишнього він давно любить мене і хоче жити з нами, будуватися будемо, він свою квартиру продав, але ось трохи не вистачає.

Зінаїда сказала, – давайте продамо мій будинок, а ви мені виділіть в новому будинку кімнатку, аж надто я звикла до вас та й за онукою Настусею буду доглядати.

Поліна з радістю погодилася.

Пройшов ще рік, якось Клавдія пішла в магазин і побачила Валеру, він підійшов до свого будинку.

– А ти чого тут крутишся, – запитала Клавдія.

– Ось приїхав мати провідати, а мені сказали, що вона будинок продала і поїхала, -сказав Валерій

– А тобі то що, – сказала Клавдія.

-Як що, мені покладена частка за законом від продажу будинку, і мама ж осліпла, я б її до себе забрав.

– Вона бачить краще нас з тобою, добрі люди допомогли їй і в сім’ю до себе взяли. Забирайся по добру по здорову, а то я своїх синів покличу, – схвильовано промовила Клавдія.

Клавдія подумала, що нізащо не розповість про це Зінаїді, вона тільки вчора була у неї і вперше чула як вона сміється, як в молодості багато років назад.