12 років тому я знайшла під деревом крихітну дiвчинкy. Я її удочерила, хоча мені тоді було вже 53 роки

12 років тому я знайшла під деревом крихітну дiвчинкy. Я її удочерила, хоча мені тоді було вже 53 роки

Мене звуть Наталя, зараз мені вже 65 років. Я ніколи не забуду той літній день, який назавжди змінив моє життя.

Мій чоловік пoмep давно, дочка закінчила школу, вступила до інституту і поїхала жити в інше місто. Там вона після навчання знайшла собі роботу і там залишилася жити. А я залишилася одна.

Був вихідний день. Я випрала одяг і приготувала їсти. Та скільки мені там одній треба? Думала я, може потім в магазин за хлібом сходити так може ще чого-небудь собі смачненько куплю.

По дорозі в магазин я проходила через парк. Там під одним деревом я помітила якийсь дивний згорток. Вирішила підійти ближче. Коли я підійшла, то згорток раптом заворушився. Я оніміла від подиву і потихеньку підійшла ближче.

У пакунку лeжaлa маленька дівчинка. Я не могла повірити в те, що сталося. Викликала міліцію. Вони незабаром знайшли батьків малятка. Її батьки були aлкoгoлiкaми. Дівчинка їм абсолютно не потрібна, у них і так вже було троє дітей. Ось мати і викинyлa дiвчинкy.

Звичайно ж, дівчинку таким батькам більше не повернули, її віддали в дитячий будинок. Іншим родичів більше у дівчинки не було.

Я після цього випадку спати ночами перестала: весь час про дитину думала. Я вирішила її удочерити. Всі відмовляли мене це робити: і знайомі, і рідна дочка.

– Навіщо тобі це? Адже тобі вже 53 роки, немолода вже! Як ти будеш ростити і виховувати таку маленьку дівчинку?!

Але я свого рішення не змінила.

– Ти заміж до сих пір не вийшла, онуків у мене немає. Мені так самотньо, ти ж так далеко від мене живеш! Так нехай у мене буде малятко.

У мене все вийшло. Незабаром в моєму будинку з’явилася Вірочка. Спочатку мені з нею і, правда, було дуже важко. Адже я вже була немолода та й ніхто мені не допомагав, але я впоралася.

Щоб бути з Вірочкою, я звільнилася з роботи і стала здавати квартиру, яка мені дісталася у спадок від моєї бездітної тітки. На ці гроші ми з нею і жили.

Згодом моя дочка прийняла Вірочку і навіть стала нам трохи допомагати.

Минуло дванадцять років. Вірочка виросла чудовою дівчинкою – доброю, турботливою і ніжною. Вона мені у всьому допомагає, завжди мене слухається. Про те, що я взяла її собі, я не пошкодувала жодного разу.

Я спокійна за неї: якщо я пoмpy, то вона не залишиться одна – її забере до себе моя старша дочка, яка так і не вийшла заміж і не народила дитину.

You cannot copy content of this page