Відразу після мого весілля мама викликала слюсаря і поміняла всі замки
Коли я вступила до інституту, я прийняла рішення виїхати від батьків і жити в гуртожитку. Незабаром перевелася на заочне навчання і зняла квартиру.
Так я познайомилася з хлопцем, який через рік став моїм чоловіком. До весілля ключі від батьківської квартири завжди були в моїй сумочці. Я іноді приїжджала туди за речами, але завжди попереджала маму або батька про свій візит.
За кілька місяців я вивезла зі своєї кімнати всі речі і перевезла на орендоване житло. Батьки нічого не говорили, запрошували в гості і мило зі мною розмовляли. Я приїжджала навіть тоді, коли вони були відсутні, ніяких претензій на мою адресу не звучало.
Іноді я просто проходила повз і заходила додому. Кішку погладити, чай з любимої чашки попити – це ж така ностальгія!
На моє 25-річчя ми зіграли весілля. Пишне торжество влаштовувати не стали, зібрали близьких родичів і найкращих друзів. Подруга подарувала нам репродукцію моєї улюбленої картини. Господар квартири, яку ми знімали, строго заборонив свердлити стіни, тому вона лежала на підлозі і вічно заважала.
Я вирішила відвезти її до батьків і повісити в своїй кімнаті. Я й подумати не могла, що мама з татом можуть бути проти, так як, по суті, вони тією кімнатою і не користувалися.
Батьки були на дачі, я вирішила їх не відволікати – поїхала сама. Вставила ключі, а замок не відкривається. Я навіть перевірила, на той чи поверх я піднялася. Все було вірно.
Я дзвонила татові, але він не брав трубку. Мама по телефону говорила зі мною дуже грубо, мовляв, ти вже доросла панночка, у тебе своя сім’я і свій будинок, ми змінили замки, щоб ти не надоїдала.
Вони як і раніше раді мені, але тільки в якості гості. Вона з татом порадилася і прийняла рішення, що квартира – це їх особистий простір, і нічого комусь там бродити в період їх відсутності.
Тобто раніше їх нічого не бентежило, а тепер вирішили віддалитися від мене.
Найприкріше – вони приховували це. Якби я не приїхала з цією картиною, я б навіть не знала про це, ще б перед чоловіком зганьбилася. Я кинула трубку і розплакалася.
Мені було дуже прикро, адже я такого відношення не заслужила. Я – дочка, не злодійка. Це і мій будинок, тим більше, в їхню кімнату я навіть не заходила, шафи не відчиняла, нічого не шукала … Чому вони вирішили мене витурити з рідного гніздечка?
Я розповіла про все чоловікові, він встав на сторону моїх батьків. Він сказав, що він вчинив би також, адже у кожної подружньої пари повинна бути своя територія. Мене вони виростили, заміж видали, тому мають на це повне право.
Свекруха такої ж думки, теж збирається замки змінити. Я не розумію, невже у мене якісь неправильні принципи? Як би ви вчинили на моєму місці?