Мій батько вирішив одружитися в 75 років. Не розумію, навіщо йому це потрібно? В такому віці потрібно тільки внуків бавити і про душу думати

Мій батько вирішив одружитися в 75 років. Не розумію, навіщо йому це потрібно? В такому віці потрібно тільки внуків бавити і про душу думати

Був пізній вечір, але це не завадило комусь мені зателефонувати. Якщо чесно, я ніколи не вітала пізні телефонні дзвінки. Всі необхідні питання слід вирішувати в денний час доби.

Подивившись на екран телефону, я побачила, що мені дзвонить давня знайома, Ліза. Вона говорила дуже швидко, поступово переходячи на крик, через що я не була в змозі що-небудь розібрати. Тому я попросила її заспокоїтися і почати свою розповідь заново, трохи повільніше.

Ліза мені скаржилася, що її 75-річний батько вирішив одружитися. Я наважилася припустити, що можливо він закохався. Але знайома не вгамовувалася. Вона вважала, що в його віці слід вже думати про душу. Також її дуже ображало, що батько забув маму. З її смерті пройшло трохи менше 10 років.

Я намагалася пояснити Лізі, що кожен чоловік має потребу сім’ї. Але Ліза вважала, що вона і є його сім’я.

Я припустила, що якщо її батько одружитися, то і у неї з’явиться більше шансів знайти чоловіка. Але Ліза лише нагадала, що у них маленька квартира і їй, власне, нікуди привести чоловіка.

«А якщо твій тато переїде до дружини, все зміниться» – не вгамовувалася я.

Після цих доводів, Лізі довелося зі мною погодитися.

Петро Васильович, так звуть батька Лізи, після смерті дружини, довго по ній тужив і не планував заводити нову родину. А недавно Ліза купила йому путівку на два тижні в санаторій, щоб трохи відвернути батька і поправити його здоров’я. У той час в санаторії відпочивала і Валентина.

Приховувати свій роман, було їх обопільним бажанням. Валентина мала двоє дорослих синів, які жили далеко від матері і приїжджали в гості кілька разів на рік, допомогти по господарству. Валентина знала, що її діти будуть проти її пізнього шлюбу.

Петро і Валентина повідомили дітям про свої стосунки перед самим весіллям.

Чому, найчастіше вже самостійні діти не сприймають щастя своїх батьків? Може вони банально бояться залишитися без спадщини? Або не вірять в можливість виникнення почуттів, в зрілому віці? Чому дітям так важко зрозуміти, що батьки, не залежно від їх віку, також потребують сім’ї, турботи й уваги. Адже дітям це не під силу.

Так я і сама, колись так думала. Мого батька не стало, коли мені було 16 років. А через кілька років мама запитала мою думку, з приводу її заміжжя. Я, в силу свого віку, влаштувала скандал. Тому мама більше не говорила зі мною на цю тему.

Проживши життя, я усвідомила свою помилку. І хотіла б попросити у неї вибачення, тільки мами вже немає в живих.