Мені вже 60 років. Я нікого не кличу до себе в гості. І не стану поїти нікого чаєм і пригощати печивом
Зараз мені 60. Я нікого не кличу в гості і не пропоную чай з печивом. Є люди, які вважають мене самовпевненою і зарозумілою, але справа зовсім в іншому. Першою і головною причиною є все ж моя лінь.
До 60 я часто готувала, запрошувала гостей, а потім відчула наскільки вимотує цей процес. Адже мало того, що потрібно купити продукти і пару годин стирчати на кухні, так ще й потім прибирати. У мене немає достатньої кількості коштів, сил і бажання. Краще зустрітися в кав’ярні, на нейтральній території і випити чаю або кави з тістечками.
Наступна причина, як не дивно, енергетика гостей. Всі приходять з різним настроєм. Чому я повинна терпіти вантаж проблем в своєму будинку? Щоразу після приходу гостей відчувається не тільки фізичний, але і моральний тягар. У мене навіть виникали безсоння і кошмари.
Та й ще вийшовши на пенсію вдома стало неможливо перебувати. Хочеться свободи, повітря. Навіщо мені зайва метушня? Краще вийду на вулицю прогулятися в парк або в кафе. Навіщо всіх тягти до себе додому?
Навколо стільки чудових місць, щоб весело провести час. У мене більше немає необхідності нескінченно прибирати і стирчати біля плити. Та ще й посміхатися і догоджати гостей після того як цілий вечір готувала.
Мій дім моя фортеця. Більше там немає людей, які хочуть вилити свої проблеми і скористатися моєю гостинністю.
А вам близька позиція героїні?