Не потрібний в 8 років син Ігорчик (його віддали в дитячий будинок) знадобився через 25 років, коли подорослішав і розбагатів
Хлопчику Ігору було всього 8 років, коли батьки вирішили, що йому буде краще в дитячому будинку. У сім’ї настали непрості часи, потрібно було викручуватися. Викрутитися батьки вирішили просто: віддали дитину. У хлопчика був ще молодший братик, але маленького батьки вважали за краще залишити. Ігор був дорослішим і сильніше.
Мама з татом поговорили з хлопчиком прямо. Йому пообіцяли: як тільки життя трохи налагодиться, його відразу ж повернуть додому.
Але рік йшов за роком, а життя батьків Ігора на краще все не змінювалася. Перший час його відвідували часто, привозили нові іграшки та цукерки, купували одяг. Але кожного наступного відвідування Ігору доводилося чекати все довше, він зрозумів, що розраховувати може тільки на себе. І не помилився: батьки перестали приходити взагалі.
Недурний хлопець розумів, що повинен використовувати всі можливості, що у нього є. Він посилено налягав на навчання, багато читав, намагався жити з людьми, адже тільки друзі та вчителі могли стати опорою в житті.
Після 18 – ти років він втратив право жити в дитбудинку, але він швидко зрозумів, що робити: вступив до інституту, і питання з гуртожитком було вирішено.
В навчання Ігор вкладав всі сили, тому ще не захистивши диплом, він був запрошений в фірму, де проходив практику.
По кар’єрних сходах він пішов легко, а згодом став одним з керівників. Делікатний, працьовитий і симпатичний хлопець часто миготів на телебаченні, виступаючи від імені компанії. Це і стало причиною подальших подій.
Він думати забув про батьків, адже вони не залишили йому навіть зворотної адреси. Але ті з’явилися самі, раптово. Вони почали просити вибачення у сина.
З’ясувалося: молодший братик, який залишився в сім’ї, пішов по кривій доріжці. Батьки довго рятували його, але він зник, і ніхто не знає, де шукати хлопця.
Мама з татом по вуха в боргах, і як розрахуватися, поняття не мають.
Батьки його благали про допомогу, адже колись – то вони були однією сім’єю і можуть бути нею знову. Але їх чорна смуга затягнулася, вони так і не змогли забрати хлопчика. Зникли, тому що було дуже соромно перед ним. Але ж і Ігор колись плакав, благаючи забрати його додому.
Він вирішив не бути злопам’ятним і допоміг їм з грошима. Правда, умови поставив: ніколи більше про себе не нагадувати.
Мрія про велику і дружну сім’ю живе в його серці, правий чи він, відмовившись від її частини – він і сам не знає. Але рана ще болить.