Своє раннє дитинство, я прожила в дитбудинку. Як раптом чую голос незнайомої жінки: “Привіт, я твоя мама. Їдьмо додому?”

Там мало хто знає, що це за людина – мама. Про тата взагалі мовчу. Там знаєте, бігає одна сіра маса маленьких чоловічків, які не знають що сталося в їхньому житті – дітей.

Ми як і всі, вірили в чудо й чекали його. І чудеса були. Наприклад, Різдво. Тоді дітки отримують солодощі. І що головне: у нашого Санти, не було чорного списку. Адже всі дітки хороші, слухняні.

А будні, о, це окрема історія. Пам’ятаю як нянечка, виводила нас гуляти за межі притулку. Ліс, ми з величезним задоволенням рвемо з дикої яблуні плоди, і так жадібно, з величезним задоволенням їх їмо.

А коли вантажівка привозила до нашого дому макарони, вони розсипалися з кузова, ну а як же ми залишимо таку смакоту?

І вперед, хто більше з’їсть. Іноді і пісок йшов за ласощі. Цукерки лежали на столі тільки тоді, коли приїжджала знімальна команда.

Коли мені виповнилося п’ять років, я бігала в ясельну групу, допомагала міняти білизну на ліжках, за це мені давали горішки. І як старша сестра, несеш додому своїм молодшим братикам і сестричкам.

Але мрії адже коли небудь збуваються ??? Так! Ніч, сама начебто звичайна, але сон принесла мені віщий. Саме цей сон, поміняв все моє життя.

Побачила я високу, красиву жінку. Одягнена вона була в червоне, довга сукня а в руках тримала полуничні цукерки. Прокинувшись вранці, нянечка мені шепнула на вушко, Танечка, до тебе приїхали. І я побачила в її очах сльози.

Вона мені допомогла одягнутися і провела до гостей. Ви не повірите, але переді мною стояла та жінка, яку я бачила уві сні. Вона мило посміхнулася і сказала:

– Здрастуй, я твоя мама. Їдьмо додому???

Природно мені нічого не зрозуміло, я подивилася на няньку і почула відповідь: – Все добре мила. Тепер у тебе є батьки. Ти все зрозумієш з часом.

І провела нас няня на вокзал. Їхали ми поїздом, зима. Пам’ятаю як мама мене весь час вкривала, цілувала. А я в подиві, але мені це подобалося.

Через тиждень після прибуття в новий будинок, мене охрестили, ім’я залишивши колишнє, Тетяна. 18 січня, відсвяткували мій День Народження. Мені виповнилося сім років.

Так багато людей, я весь час ховалася під столом. Гості були в шоці, запитували у моєї мами чи все зі мною добре ..? Але і цей страх з часом пройшов. У мене з’явилися подруги, нові пригоди. Нове життя.

Тепер я доросла. Зараз мені 30 років. Я мама, у мене є дітки, два прекрасних хлопчика. Зовсім не давно, я захотіла знайти кровних батьків, подивитися їм в очі.

Знаєте, я побачила її очі …. Вони порожні. Тата немає. Більше нікого немає. Тільки вона і те, на що проміняла дітей – пляшка горілки. Але зараз дивлюся на своїх діток і дякую Богові – що моє життя склалося саме так.

Бережіть своїх дітей! За кожен вчинок прийде poзплaтa, а яким буде ваш крок – вирішувати тільки вам. Але зараз дивлюся на своїх діток і дякую Богові – що моє життя склалося саме так.