Досить з мене гостей. Мені вже 60, і я більше не наливаю їм чаю, зустрічаюся десь поза домом!

Досить з мене гостей. Мені вже 60, і я більше не наливаю їм чаю, зустрічаюся десь поза домом!

Це рішення я відкладала довго, але після ювілею, коли виповнилося 60, зважилася. Тепер у мене вдома гостей не буває.

Знайомі до такого укладу не звикли, намагаються заходити, приносити гостинці, щоб посидіти і поговорити, але я навіть не наливаю їм чашку чаю. Дехто образився, звинувачує в зазнайстві, в небажанні дружити. Але дружити-то я хочу, просто підхід до життя змінився.

Що трапилося?

По-перше, у мене не так багато енергії, щоб влаштовувати вдома прийоми. Навіть подружка, яка забігла в гості, – це вже зусилля. Потрібно пройтися по дому і зробити прибирання, щось підкупити в ванну і на кухню, потрібно накрити стіл, щось приготувати, адже однією чашкою чаю і печивом прямо з пакету відбутися не вийде. А потім прибрати зі столу, перемити весь посуд.

Мені вже лінь пекти пироги, різати салати – та й в бюджеті пенсіонера не так багато грошей. Звичайно, вона мене теж запросять на салат і пироги, ніби як все повернеться. Але без цієї гостьової традиції я б взагалі так не харчувалася, обходилася б овочевим супчиком, як доктор радить.

То який сенс?

Краще зустрітися в кафе, де і приберуть за тобою, і стіл накриють. Замовити з меню то, що мені подобається і не переживати, що там їдять інші.

Ще одна проблема – відчуття чужого негативу. Можна вірити в нього, можна сміятися, але гості і правда немов скидають у мене вдома накопичене роздратування: скаржаться, пліткують. Вони пішли – а я заснути не можу. Відчуття втоми так і накриває.

Сплю погано, кошмари сняться. А вже як дратує, коли такі негативні люди засиджуються. Не йдуть і не йдуть, вже і чай випитий, і з’їдено все, і спати пора – а вони сидять. Немов додому не хочуть йти.

Є і ще одна проблема – я ніколи не була домосідкою. Але вдома у мене приємно, всі люблять приходити. Вони-то змінюють обстановку, а я все дома сижу. Бігаю тільки до сусіднього магазину.

Ну ні, мені теж хочеться нових вражень і прогулянок.

Тому я тягну приятельок погуляти по парку, сходити на виставку або в бібліотеку, позайматися спортом або потанцювати.

Досить вже сидіти вдома за столом, так і до пиятик недалеко. Не той у нас вік, щоб здоров’ям ризикувати. Куди краще знаходити цікаві для відвідувань місця, нові справи і враження замість чергування біля плити, сумовитих скарг на життя і прощань після опівночі.