– Мені вас пригощати нічим, – сказала біля порога свекруха
-Ой, а пригостити-то мені вас нічим, – розводить руками свекруха в суботу, – якщо тільки чайник поставлю, та бутерброди з маслом подам.
-Мам, – каже мій чоловік Вадим, – ми в принципі не голодні, ми так просто прийшли, посидіти з тобою, побачитися.
-Ну прийшли, так прийшли, – посміхається Світлана Іванівна, – і на тому спасибі, нечасті гості! Як ти, мій маленький? – Звертається вже до онука, – Виріс, бачу, що підріс. Не хворієш? От і молодець!
Ми з чоловіком у Світлани Іванівни реально не часті гості, та й коли нам по гостям ходити? У нас робота, син 4-х років, іпотека, підробітки. І вона у нас рідко буває, інакше б знала, що Єгора тільки в п’ятницю виписали з чергового лікарняного.
Раніше Світлана Іванівна у нас бувала частенько: завжди під вечір і завжди без попередження:
-Поруч була, вирішила зайти, – говорить свекруха на порозі моєї дошлюбної однушки в перші місяці мого заміжнього життя, – білизну гладиш? А крохмалем? Ні? Ну як так можна, ось господині пішли! Безрукі, ледачі.
або:
-Посуд миєш? А що ти її відразу на сушилку ставиш? А витирати? Як же, і вилочки треба між зубцями протирати обов’язково.
Зрештою я обурилася і чоловікові сказала, що живемо ми окремо, від мамо не залежимо, що веду господарство, як хочу і як вважаю за потрібне. І нема чого до нас без попередження заявлятися.
Чоловік зі Світланою Іванівною, мабуть, поговорив, та півроку зовсім до нас не заходила, тільки привіти мені передавала по телефону, знову вона почала у нас бувати тільки коли народився Єгор, разів зо два на місяць, з попередніми дзвінком.
-Чому ти овочеве пюре моєму внуку даєш на обід? Треба на вечерю! – намагалася гнути колишню лінію мама чоловіка, – і памперси ці … вже вдень можна і без них укладати. А пляшечки треба кип’ятити 20 хвилин.
Я робила вигляд, що не чую, а незабаром і ходити Світлана Іванівна до нас перестала: молодша дочка свекрухи вийшла заміж, квартира у її чоловіка була однокімнатна, але свекруха люб’язно поступилася молодій сім’ї своєю двохкімнатною, переїхавши в квартиру зятя.
Від моєї квартири тепер мамо жила далеко, а потім зовиця народила дочку, та ми з чоловіком ще далі від Світлани Іванівни взяли в іпотеку квартиру побільше.
Живемо, мою здали, доплачувати за нову доводиться, але це неминучість, я засіла за переклади вечорами, тим більше, що я з Єгорком частіше на лікарняних сиджу, ніж працюю. Чоловік теж по вихідним взявся з мужиками машини ремонтувати. Крутимося. А тут – бац – вільний вихідний і Єгор поправився.
Давай погуляти з’їздимо, – запропонував чоловік, – в торговий центр зайдемо, та й до мами заглянемо до моєї, давненько не бачилися.
Каюсь, я коливалася до останнього: зайти, чи не зайти, тому і дзвонити не стали Світлані Іванівні. Та й так-то, вона до нас скільки разів без попередження заходила?
І ось, сидимо, п’ємо чай з бутербродами з маслом.
-Я зараз, – підірвався чоловік, – у мене дим скінчився, збігаю, а ви сидіть.
Не було Вадима хвилин 30, а потім прийшов, та з покупками: зефір, цукерки, сир хороший, виноград.
-Ой, навіщо витрачався, – сплеснула руками свекруха, – не треба було, ну тоді самі їжте.
Я на кухню пішла, сир нарізати, виноград помити. Вадим шиканув, купив всього багато. Я залишки сиру і пакет з виноградом вирішила в холодильник прибрати. Відкрила, а там …
Салатик в кришталі, нарізочка під плівкою, тортик, цукерки, рибка червона в тарталеточках.
Свекруха, яка увійшла в цей момент в кухню почервоніла, як рак, а тут і Вадим через її плеча холодильник оглянув і аж присвиснув:
Нічого собі, розкошуєш як!
-Я дочку в гості чекаю з чоловіком і з онукою, – зніяковіло початку свекруха, а потім продовжила, набираючись впевненості і виразки в голосі, – вони мене про візит заздалегідь попередили, а ви ні. І що? Ви б зараз все з’їли, а дочку з зятем я буду хлібом з маслом годувати?
Ми нічого Світлані Іванівні не сказали, в принципі вона має рацію: нас в гості не звали, ми про візит не попередили. Але брехати-то навіщо?