Перший день без чоловіка. Так, він все ж пішов до мами
Вчора ввечері поївши моєї вечері і помившись в натопленій мною лазні, мій чоловік вирішив, що його почуття сильно ображені і відправився до мами. Взяв з собою сумку з речами і свій комп’ютер.
Що ж, я навіть не заплакала. І вночі спала дуже навіть добре. Прокинулася о 6 годині ранку і це був мій перший день без чоловіка за 11 років.
Зварила сніданок, дітки встали в 10, поїли і вирушили на вулицю. А я вирішила, що в залі пора вже і гардину на місце повісити. У нас в це літо грандіозний ремонт вийшов. Він майже закінчений – залишилося по дрібницях. Ось одна з дрібниць – гардину повісити і штори, а ще будинок дофарбувати.
Гаразд, пішла в гараж чоловіка, притягла шуруповерт і шурупи. І з цієї пластмасовою штукою, яка кріпиться на стелю – це я про гардину, кинулася на абордаж.
Спочатку виявилося, що шуруп короткий. І перший же закручений відмовився тримати що-небудь. Гаразд, закрутити-то закрутила, тепер як назад викрутити?
Злізла зі стільця, дивлюся на цей шуруповерт, а там виявляється є кнопка для зворотного ходу. Набрала в зуби інших шурупів, чорних, і кручу знову.
Перший прикрутила відмінно. Потім другий, третій, і так всі інші. А потім ми з донькою повісили штори.
Ось же наука – шурупи крутити! В житті не думала, що вона мені знадобиться, я і не спостерігала ніколи, як же це робити треба.
Гаразд, ще за день встигла наварити 4 банки по 700 мл яблучного соку і одну томатного дволітрового. А ввечері, щоб не мучити себе думками про те, що це, можливо, все ж винна я в тому, що відбувається, я дофарбувала будинок.
Притягла драбину. Виявилася вона досить важкою – зварена з прутів. Залізти зважилася тільки на три сходинки – страшно було все ж якось. Та й висоти я побоююсь. Загалом дофарбувала я все, дістала навіть найостанніші дошки. Так, будинок у нас обшитий дерев’яними дошками.
Що ж, день пройшов непогано. Навіть продуктивно. І знаєте, я не відчула бажання поридати за чоловіком, який вирішив, що все ж з нами йому зовсім не добре. Нехай подивиться на свого синочка, він як раз у свекрухи мешкає, на свого «сирітку», як його улюблена бабуся кличе. І може бути до нього дійде, що синочок-то зовсім і не святий.
А ми будемо жити далі – зовсім скоро треба копати картоплю, прибирати буряк і моркву, очищати город. Мені справ вистачить. І що найголовніше – я все тепер можу сама. І нікого не боюся!
І так, про розлучення я вже почала роздумувати. Погано це чи добре, але хай буде так. А далі подивимося.