Дізнавшись, що однокласниця дочки живе в дуже бідній сім’ї, ми вирішили їй допомогти. Як прийшла до неї додому, зрозуміла, що не буду цього робити…
Є такий вислів – “Злидні тягнуть за собою безлад”. Часто можна побачити чи почути, що люди, у яких немає грошей, зовсім не стежать за собою і за своїм будинком. Для цього ж не потрібні мільйони, правда? Такі люди відмовляються навіть від самих елементарних правил гігієни. Зараз ми розповімо вам про один з таких випадків. Думаю, ця історія змусить задуматися кожного. Розповідаємо від першої особи.
Я часто чула про те, що бідні люди зовсім не стежать за собою і не виконують якісь елементарні обов’язки по дому. Але для мене це були просто слова, поки я сама не зіткнулася з такою ситуацією. Я звичайно була в шоці.
Ми живемо з донькою удвох. Звичайна пересічна родина. Дочка ходить в школу, а я на роботу. Вчителі в школі часто задають дітям різні проекти. Моя дочка просто обожнює їх робити, але на цей раз все було зовсім по іншому … Одного разу моя дівчинка прийшла додому зовсім засмученою. Я відразу ж поцікавилася, що сталося.
Вона розповіла, що їй в школі задали зробити проект в парі з однокласницею. Все б нічого, але дочка не хотіла працювати з нею. Я спочатку не зрозуміла чому. Можливо, вони просто не дуже добре ладнають. Але потім дочка розповіла мені, що та дівчинка з бідної сім’ї. І вона зовсім не доглядає за собою: постійно ходить в брудних речах і погано пахне.
Мене шокувала ця історія. Тому я захотіла трохи більше дізнатися про ту родину. Виявилося, що моя дочка була права. Вони і в правду ледве зводять кінці з кінцями. Мама живе з трьома дітьми, і сама їх забезпечує. А зарплата у жінки не велика, ледве вистачає на саме потрібне.
Мені стало дуже шкода цю сім’ю. Адже я знаю, що таке бідність. Коли я була маленька, батькам доводилося працювати на трьох роботах, що забезпечувати нас. Було дуже важко.
Я не могла пройти повз таку жахливу ситуацію. Тому вирішила допомогти родині дівчинки. На наступний день зібрала кілька сумок з самими потрібними речами: їжею, одягом, засобами гігієни та іншим. Одяг, звичайно ж, був не зовсім новий, але я думала, що їм і таке підійде. Адже речі були якісні.
Коли ми з дочкою зайшли в квартиру тій сім’ї, у мене стався шок. Я хотіла чим швидше піти звідти. Житло більше нагадувало смітник, а не квартиру. Всюди було дуже брудно, дитячі речі розкидані, неприємно пахло, стіни розмальовані, шпалери здерті. Загалом, жах, а не квартира. Я й подумати не могла, що хтось може жити в таких умовах. Тим більше з дітьми!
З іншої кімнати відразу ж вийшла мама дівчинки. Схоже, по моєму виразу обличчя вона зрозуміла, що мені було не дуже приємно тут перебувати, і я хотіла скоріше піти з цієї квартири. Жінка розповіла, що у них немає грошей, щоб зробити ремонт. А речі розкидані тому, що в сім’ї є маленькі діти. А вони іноді вередують, за малюками важко встежити.
Я вислухала жінку, віддала речі, взяла доньку за руку, і ми швидко пішли.
Ми з донькою ще довго згадували наш візит до сім’ї її однокласниці. Ми і в правду не могли подумати, що люди можуть жити в таких умовах. Цікаво, як же діти там виживають. У квартирі ж суцільна антисанітарія, можна підчепити купу хвороб. А куди дивляться соціальні служби? Я вважаю, що такі сім’ї потрібно контролювати і допомагати їм.
Бідність не повинна породжувати безлад. Можна не мати грошей, дорогих речей, прикрас, але бути доглянутими і стежити за порядком в квартирі. Для цього не потрібні мільйони! Також завжди можна звернутися за допомогою. У нашому світі ще залишилися добрі люди.
До слова, моя дочка і її однокласниця вже закінчили 11 клас. Сім’я тієї дівчинки досі живе в злиднях і безладді. Хоча маленькі діти, які “влаштовували весь цей бардак” вже давно виросли.