Пустила до себе сина з сім’єю, тепер самій жити ніде

Пустила до себе сина з сім’єю, тепер самій жити ніде

– … Директор на останній планерці в п’ятницю вже відкрито сказав – порадувати вас мені, мовляв, нічим, можу тільки порадити – шукайте роботу! – розповідає сорокашестирічна Тетяна. – Ну, воно і так зрозуміло вже було давно, і хто міг, той уже пішов.

У нашому відділі сім чоловік було, залишилося троє: я, Віка, якій через два місяці в декрет, та Наталія Іванівна, вона взагалі пенсіонерка вже. Працюємо втрьох, при цьому не сказати, що завантажені. Робити толком нічого вже давно. Звичайно, йти треба, але тільки куди?

… З тієї планерки Тетяна повернулася на своє робоче місце в невеселих думках. Звичайно, вона давно і сама розуміла, що справи в компанії йдуть погано. Але одна справа розуміти, а інше – почути в лоб від начальства, що компанія йде на дно.

Дозволити собі залишитися без роботи Таня не може ніяк: у неї двоє дітей школярів і копійчані аліменти. Є батьки, але вони вже в такому віці, що самі потребують допомоги, з лікарень не вилазять, хоча поки ще бадьоряться.

«Шукайте роботу» – спасибі за пораду, ще б сказали, де і як. Тетяна вже переконалася, що це непросто. Весь останній рік вона тільки тим і займається, чесно кажучи, що шукає. Розмістила всюди резюме, підняла старі контакти, пише листи, моніторить вакансії, благо, що робити більше в їхньому офісі тепер практично і нічого.

«Сиджу на роботі і думаю, де б заробити!» – хіхікали вони з колегами останнім часом. Деяким повело – пішли, влаштувалися, хто краще, хто гірше, але хоч якось. У Тані поки все глухо. Швидше за все, вік винен, хоча який там вік-то, до пенсії ще орати й орати.

– Та не переживай, якщо що, до нас прийдеш, я тебе порекомендую! – сказала недавно сусідка, яка працює касиром в величезному мережевому гіпермаркеті. – У нас завжди люди потрібні, і на касу, і в зал, і замовлення збирати на складі … І не так вже це і страшно. Зарплата вчасно, колектив нормальний, не те, що в сусідньому магазині!

Ще рік тому Таня і думати в цю сторону не хотіла, а зараз цілком серйозно тримає про запас цей варіант. Що називається, дожили …

… Невеселі Тетянині роздуми раптом перервало схлипування зліва – з того боку, де стояв стіл Наталії Іванівни. Тетяна підняла очі і з подивом побачила, що літня колега поспішно витирає очі, ховаючи сльози.

– Наталіє Іванівно, та ви плачете, чи що? – кинулася вона втішати жінку. – Це ви через роботу засмутилися, так? Та ну, перестаньте! Давайте я чайку поставлю, хочете? У мене пиріжки домашні, пригощайтесь. І не здумайте ревіти, ось ще. Не кінець світу, тим більше, для вас! Вам шістдесят два роки, ви з будь-якого закону вже пенсіонерка давно. Можна вже і не працювати. Будете відпочивати в своє задоволення.

– Ага, відпочивати. Під мостом, мабуть! – гірко зітхнула жінка.

– Чого це під мостом? У вас квартира, ви ж одна живете, син окремо, ви розповідали?

– Квартира-то знімна! – гірко зітхнула пенсіонерка. – Особливо про це я не розказую, але ось так. Щомісяця гроші за неї віддаю. А пенсія плюс-мінус як оренда. І як жити?

… Колись у Наталії Іванівни була квартира-двушка, приватизована на неї і сина в рівних частках. Хоча чому, власне, була? Квартира є і зараз, та ж сама, так само на двох з сином. Просто жити в ній неможливо. Там зараз живуть чужі люди.

Ну добре, не те, щоб зовсім вже чужі. Але Наталю Іванівну там не чекають …

Десять років тому син Наталії Іванівни, Єгор, одружився. Весілля грали дещо поспішно – наречена була вже вагітною. Бачачи таку справу, Наталя Іванівна покликала молодих жити до себе, та ще й прописала невістку з віддаленого регіону – щоб вона нормально прикріпилася до жіночої консультації та дитячій поліклініці, записала дитину в садок, і ніде не було ніяких проблем.

Та й як можна було не погодитися прописати законну дружину сина на його ж квадратні метри? Звичайно ж, і народженого невдовзі малюка зареєстрували разом з матір’ю і батьком.

При цьому відносини у Наталії Іванівни з Анжелою, так звали невістку, складалися не найпростіші. З перших же днів спільного життя молодята постійно лаялися, виховували один одного, щось ділили. У квартирі стояли крики і верески, на підлогу і в стіни летіли тарілки і книги, син збирався і йшов в ніч, відключивши телефон. Така собі італійська сімейка.

Наталія Іванівна спочатку списувала ці скандали на вагітні гормони, потім, коли народився перший онук – на післяпологові, сподіваючись і умовляючи себе, що ось-ось невістка прийде в норму. Але цьому статися не судилося: коли внукові було близько року, молоді обрадували свекруху, оголосивши, що скоро у них буде друга дитина …

– Загалом, дізнавшись цю новину, вона зібрала валізу і з’їхала на зйомну квартиру! – розповідає Тетяна. – Тому що терпіти цей цирк було вже неможливо. Наталії Іванівні було трохи за п’ятдесят, вона працювала, квартиру знайшла недорогу. Відмила її, відчистила і оселилася в тиші. Сама собі господиня!

Єгор з Анжелою прожили кілька років все в тій же манері – сварилися і мирилися два рази в тиждень, народили двох дітей. Н

аталія Іванівна жила окремо. Одного разу під Новий рік, прийшовши до онуків з подарунками, Наталя Іванівна побачила на під’їзних дверях оголошення з проханням сплатити борги по комуналці до свята. Там же був і список боржників. І очолювала цей список, до жаху Наталії Іванівни, їх квартира з шаленим боргом.

– А я, чи що, повинна платити, з чого це? – вперлася руки в боки Анжела. – Це взагалі не моя квартира, платіть самі! Нехай син ваш платить. Я тут взагалі нічого не винна, я не працюю, з дітьми сиджу!

Син щось мимрив про те, що і радий би погасити борг, але таких грошей у нього, на жаль, немає …

– Наталя перелякалася, що так можна і квартиру втратити! – розповідає Тетяна. – Побігла в розрахунковий центр після свят, домовилася, щоб їй суму цю розбили на рік. Вигребла свої накопичення, розплатилася абияк.

Але і це ще виявилося не все. Наталія Іванівна жила на зйомній квартирі, час від часу дзвонила синові, дізнавалася, як справи у онуків, він радісно рапортував, що все в порядку. А потім вона випадково зустріла сусідку зі свого будинку, яка просто кинулася до неї навперейми і розповіла приголомшливі новини.

Виявляється, Єгор в тій квартирі вже цілий рік не живе, з дружиною розійшовся. Анжела залишилася там з дітьми, а потім і мужика привела. До того ж, сказала сусідка, Анжела, здається, знову вагітна …

– Почекай, а син цієї твоєї Наталії Іванівни, що він говорить?

– Каже, що у нього вже теж інша сім’я! .. Розводить руками – а що я можу, мовляв? Там же діти прописані! Виписати їх, може бути і можна, і він, напевно, скоро цим займеться. Поговорить з Анжелою, принаймні – може бути, вона з’їде? Правда, з’їжджати їй нікуди, і як вирішити цю проблему, син не знає. Але він спробує, все розрулити!

У підсумку на сьогоднішній день шістдесятидворіча Наталія Іванівна працює, платить за зйомну квартиру, платить за квартиру, в якій живе з дітьми вже колишня невістка з новим чоловіком, щоб не збирати борги. А рахунки за ту квартиру приходять немаленькі – живе п’ять чоловік як-ніяк. Третя дитина народилася у Анжели недавно, так. От би вони ще й її туди не прописали …

Син все обіцяє розібратися з ситуацією, поговорити з Анжелою, але віз і нині там. Наталії Іванівні вже ясно, що допомоги від сина чекати немає чого, ні з ким він розмовляти не буде. Та й який сенс розмовляти-то? Можна подумати, Анжела сама не знає, що їй потрібно з’їжджати. Все вона знає, тільки з’їжджати їй нікуди.

– Діти прописані, я теж, маю право жити до вісімнадцяти років! – заявляє вона.

Без скандалу Анжела не втече, та й навіть зі скандалом не факт. А скандалити у Наталії Іванівни немає ніяких сил. Вона просто паралізована страхом, що завтра її виставлять з роботи, не буде грошей платити за знімання квартири …

За матеріалами