Ми з давньою подругою вирішили жити в одній квартирі, а другу здавати, нам по 60+ – ось що вийшло
Ідея проживати з подругою на одній території обговорювалася нами неодноразово. А чому б і ні?
Наші мрії
Вибудовуючи плани спільного проживання, ми бачили з нею одні лише тільки плюси:
Адже ми обидві самотні, а вже, якщо і станеться диво – знайде одна з нас супутника життя – завжди можна роз’їхатися.
І у неї і у мене діти, внуки в інших містах – так що занепокоєння з боку родичів ні з чийого боку можна не побоюватися.
В молодості ми жили разом на зйомній квартирі, правда я з дитиною, а вона ні – тому маємо уявлення про гострих кутах в характері кожної з нас і вміємо до них пристосуватися,
Удвох в будь-якому випадку веселіше і (обидві ледачі) будемо стимулювати один одного до підтримання порядку в домі, догляду за собою, приготування їжі.
У фінансовому відношенні – тут вже однозначно, вигода очевидна – всі загальні витрати навпіл, а сума від оренди однієї з квартир (теж навпіл) – пристойна надбавка до пенсії.
У разі нездужання – ось вона – безкоштовна і надійна доглядальниця поруч.
Одним словом плюси … плюси … плюси.
Реальність
Перша суперечка, яка видалася нам незначною, відбулася +з приводу вибору квартири. Ясна річ, що кожній з нас хотілося залишитися в своїй. І кожна з нас приводила вагомі аргументи для цього.
Однак, сперечалася я для проформи, так як заздалегідь знала, що здамся – адже і в дружбі нашій найчастіше поступалася я, що, втім, ніяк не позначалося на наших відносинах.
Друга суперечка виникла з приводу кількості перевезених мною особистих речей – мені то хотілося забрати все – не залишати ж квартирантам! Але виявилося, що місця в її квартирі було недостатньо для з розміщення. Як ми не врахували це при плануванні, не зрозуміло.
Але і тут ми не зупинилися. Знайшлася знайома з порожнім гаражем, куди ми за мізерну орендну плату (з нашого спільного з нею бюджету) звезли мій посуд, книги, запаси постільної білизни та інше.
Знайшли квартирантів в мою квартиру і почалося наше спільне життя.
Я, звичайно, деякий час відчувала себе обмеженою – на кшталт, як тимчасовою гостею серед чужих речей і чужого житла. Ну а потім звикла.
Але … Наше спільне життя було нерівноправне. Будь-яка річ, покладена мною в загальних приміщеннях, перекладалася туди, де, на думку подруги, їй місце. Ну а як же? Вона ж господиня.
Ну а потім виявилося, що кожній з нас не все одно чим снідати, обідати і вечеряти. Сперечатися я тут не стала – прийняла смакові переваги подруги, звикла – ніби й непогано.
Наступний нюанс – у мене дуже чуйний сон і включений до ранку телевізор у сусідній кімнаті дратував мене – купила беруші, але з ними не комфортно.
Як бачите, з’явилося багато дрібних, але мінусів. Але з ними то змиритися можна було заради всіх тих плюсів, що малювали ми, коли будували плани.
Але ось тут пролунав фінальний акорд в мінорі:
Десь через півроку я почала помічати роздратування у своєї подруги і не зрозуміла, що я роблю не так? Адже начебто поступалася їй у всьому – і речі в гараж вивезла і беруші купила …
А потім вона і зовсім замовкла. Мовчала день, два, три …. – не відповідала ні на одне моє запитання.
Ночами я перебирала все – в чому і де я могла її образити настільки … до мертвого мовчання. На четвертий день, не витримавши, я розридалася, як школярка.
І ось тоді … тільки тоді подруга попросила прощення, сказавши, що сама не розуміє, що з нею відбувається.
Ну а я прийняла рішення – скоро договір оренди закінчиться і будемо роз’їжджатися.
Ось такий досвід спільного проживання з подругою. В нас так. Може бути у когось вийде краще.