Чоловік хоче забрати дітей – нехай забирає
Я прожила з чоловіком 10 років у шлюбі. Минулого місяця він спалився. Я дізналася про зраду. Все банально. Але все одно дуже боляче. Я його любила і довіряла йому. Більше довіри немає. І любов кудись зникла. Не хочу жити поруч з чоловіком, який спить з іншою Навіть бачити його не хочу. Сказала, що нам потрібно розлучитися.
Спочатку він був проти. Але потім зрозумів, що мене не переконати. Що ніякі його вибачення не змусять мене вибачити. І забути. Тоді він сказав, що після розлучення залишить дітей собі. Що я нічого не можу їм дати. Спочатку я була в гніві. Але потім трохи подумала.
Квартира його. Дісталася від бабусі, яка померла 4 роки тому. На роботу після другого декрету я вийшла тільки півроку тому. У мене толком немає ні грошей, ні житла. Дітям буде зі мною тяжко.
У нього хороша робота. Він успішно розвивався всі ці роки. Є своє житло. Нехай діти залишаються з ним. А я буду влаштовувати своє життя. Винайму квартиру. Буду шукати більш прибуткову роботу.
Ми пішли до суду разом. Подали на розлучення. Обіцяв поки не подавати на аліменти. Я обіцяла допомагати з дітьми, як зможу. По максимуму.
Нас розвели тихо. Без скандалів. Я переїхала. Старший син був дуже засмучений. Молодша дочка толком не зрозуміла, що відбувається. Їй всього три рочки. Але так було потрібно.
Перший місяць він дзвонив мені по 50 разів на день. Було відчуття, що він і не жив вдома. І дітьми взагалі не займався. Хоча так і було. Потім дзвінків стало трохи менше. Приблизно по 20 в день. Не забував скаржитися, як йому погано. Просив повернутися. Але я вже й не збиралася.
Я зняла квартиру. Через два тижні влаштувалася на нову роботу. Дітей забирала до себе на вихідні. Зарплата була офіційна, тому просто давала гроші чоловікові.
Приблизно через два місяці чоловік вирішив переглянути наш договір. Хотів, щоб діти жили зі мною. Але я відмовилася.
Я вважаю, що це правильно. Не я вирішила піти наліво і зруйнувати нашу сім’ю. Це він мене зрадив. Я не хочу, як інші жінки тягнути на своєму горбу всі тяготи материнства. Поки він буде жити розкошуючи.
Дітей я не кинула. Я їх бачу, всі вихідні з ними. Грошима допомагаю, наскільки можу. Майже півзарплати віддаю їм, купую речі.
Хотів самостійності. Хотів розважатися на стороні. Отримуй. І всім жінкам раджу. Не тягніть на своєму горбу дітей. Якщо не дозволяє матеріальне становище. Віддавайте батькові. Якщо сам не захоче, то через суд.
Особисто я б так не змогла, напевно. Забрала б дітей з собою і намагалася виживати разом з ними. З одного боку я розумію Олену, але десь всередині трохи засуджую. Вибач за це. Але я розумію, що це був її вибір. І вона зробила так, як вважала за потрібне. Час покаже, правильно це було чи ні.