Між вибором, мати або дружина. Вчинок, про який я буду шкодувати все своє життя
Чи міг я називати себе гідним сином після всього, що сталося? Стоячи на порозі будинку престарілих, я з болем в серці спостерігав, як моя літня мама стояла біля вікна. Колись я вибрав комфортне життя з дружиною і прогнав матір, тепер я страждав від свого вчинку. Як же я посмів так обійтися з власною матір’ю?
Будучи дитиною я втратив батька, він рано пішов від нас і мама замість того щоб почати нове життя вибрала мене. Вона була все ще молода і красива, але основною проблемою виступав я. Їй пропонували вийти заміж, якщо вона мене залишить. Але вона ніколи і не сміла, думати про те, щоб залишити мене.
Відхиляючи всі пропозиції, вона шукала роботу за фахом, була кондитером. Часто брала одну зміну за одною, щоб оплатити нам житло, витрати на життя і оплату мого навчання.
У неї завжди були опухлі і червоні руки від постійної роботи з тістом, але вона ніколи не скаржилася. Приходячи після важкої зміни вона ставила чайник і годувала мене свіжою випічкою, траплялися, і такі дні коли затримували зарплату. Мама зазвичай дивилася як я їм і тільки після того як я наїдався досхочу, вона починала доїдати за мною.
Лише трохи пізніше я зрозумів, що вона боялася залишити мене голодним. Її любов була настільки сильна, що вона без зволікання жертвувала собою заради мене. Вона заміняла мені весь світ, з такою мамою як вона мені не потрібен був батько. Пам’ятаю, вона часто повторювала, що ніколи не вийде заміж, щоб її новий чоловік не ображав мене.
Моє дитинство пройшло відносно щасливо, мама намагалася з усіх сил, не висипалася, не доїдала, але ніколи не скаржилася. Пізніше все ускладнилося, коли закрили її фабрику і у неї почався артрит пальців рук. Кожен рух кисті завдавав їй неймовірні страждання, вона більше не могла працювати. Та й не було де. В інші місця її просто не брали.
Я тоді закінчував старші класи і підробляв в місцевому кіоску. Прибрати, віднести сміття, допомогти розставити товар, перемістити важкі коробки – все це я робив, коли треба постояти за касою. За цю роботу мені виплачували продуктами і іноді невеликими грошима.
Я збирав на ліки для мами і завжди намагався радувати її хорошими вістями. Знаючи, що вона по справжньому радіє, коли чує про мої успіхи в навчанні я щосили намагався добре вчитися. Закінчивши, школу з медаллю, я подав документи в відомі університети. Досить швидко прийшла відповідь, мене прийняли майже у всіх навчальних закладах. Так ми з мамою переїхали до великого міста.
Життя почало поступово налагоджуватися, після занять я підробляв в кафе і на складах. Мені добре платили, і грошей вистачало на їжу, витрати і інші радощі життя. Кімнату мені виділили в гуртожитку як одному з кращих студентів, де ми з мамою і жили. Я водив її по музеям, театрам і кіно, показував місто, купував сукні і намагався веселити її.
Все було чудово, поки мені не зустрілася вона. Не знаю, чи була вона моїм першим коханням або руйнівницею моєї долі? Навчаючись на другому курсі, я познайомився з Оленою. Точніше нас звели однокурсники, міська дівчина з інтелігентної родини, вся така цікава й химерна відразу ж запаморочила мені голову.
Друзі заздрили, що мені вдалося завоювати таку неприступну дівчину. Час летів, наші з нею стосунки розвивалися, в один день вона запропонувала почати жити разом. До такого я був не готовий, але вона пригрозила розлученням і мені довелося погодитися. У неї ми жити не могли, її батьки не схвалювали наш союз і залишалася лише моя кімната в гуртожитку.
Вона не була знайома з моєю матір’ю, та я й не поспішав їх знайомити. Мені було соромно представляти мою маму, змучена жінка важким життям і інтелігентна віолончелістка, явно її мама виглядала краще. Це було неправильно, але нічого не міг з нею зробити.
Необхідно було поговорити з мамою. Я прекрасно розумів, що збирався сказати, розумів що мав намір залишити маму на вулиці. Після навчання я як зазвичай затіяв розмову і після перейшов до головної теми:
– Мама, я зустрів дівчину і ми з нею збираємося жити разом
– Синку, я так рада за тебе. Ви молодці, що зважилися на таке. Коли познайомиш нас?
– Не цього разу. Мама, а де ти будеш жити?
– Я … .я … я повернуся в наші рідні краї і поживу у нашої сусідки Клави. Не хвилюйся синок
– Але скільки ти там зможеш жити? Та й безкоштовно, напевно, не вийде?
– Тітка Клава живе одна і їй потрібна сусідка. Гроші не потрібні синку. Ти краще їх відкладай і купи що-небудь собі, добре харчуйтеся, витрачай на свою дівчину. Я як знайду роботу, постараюся висилати гроші
– Добре мама. Тоді я тебе завтра проводжу?
– Завтра, синку. Завтра. Лягай спати.
Я помітив скороминущу біль в очах матері, яку вона не змогла приховати. Вона явно намагалася приховати біль і сльози, намагаючись не засмучувати мене. Розумів, що роблю як остання людина. Відправляв мати невідомо куди, без грошей, без житла, з артритом. Як вона буде виживати?
Я прекрасно усвідомлював, що тітка Клава не любить людей і навряд чи погодиться з нею жити. Але я просто хотів якомога швидше позбутися від неї. Любов застелила мені очі. Я пішов спати.
На ранок, мама мене не розбудила. Я звик, що мама будить мене кожен день перед сніданком. Розплющивши очі я зрозумів, вона пішла. Мама пішла і більше не повернеться. Не було її речей в шафі, туфель біля входу і матрац був акуратно прибраний в сторону. На столі вона залишила записку:
“Синок не переживай за мене, у мене все буде добре. Я і не помітила, як ти подорослішав, змужнів. Знаю, ти соромишся мене, я тебе розумію. Скажи своїй дівчині, що у тебе немає матері, тоді не доведеться знайомити.
Дорогий мій, я бажаю тобі щастя і любові. Щасти тобі синку, ніколи не повторюй моєї долі. Якщо тобі коли-небудь знадобиться допомога або щось трапиться, зв’яжися з тіткою Клавою. Я буду там”.
Від прочитаного очі наповнилися сльозами, я відчував себе жахливо. Почав сумувати за мамою, знав що вона залишилася на вулиці без житла, без гроша і зовсім хвора. Але зробленого не повернеш і моя Оленка була готова переїхати до мене.
Так ми з Оленою і зажили разом, зовсім скоро ми з нею одружилися. Спочатку я хотів запросити маму на весілля, але передумав, адже вона сама запропонувала заявити, що у мене немає матері. Я так і вчинив. Після того випадку я не пробував її шукати, постійно виникали різні справи і мені було просто не до неї.
Після народження дочки, я зрозумів, як це бути батьком. Я розповів все дружині, про свою матір і про те, як повівся з нею.
– І що ти тепер хочеш її відшукати? Лютим голосом запитала вона.
– Та ні. Я просто хотів дізнатися чи все у неї добре і все.
– А може ти ще свою маму додому приведеш? Звідки мені знати де вона шастала стільки років і які болячки приведе до нас додому? Подумай про свою дитину, вона новонароджена і їй небезпечно перебувати з незнайомими людьми.
– Вона не незнайома, а її бабуся. Лена говори що хочеш, але я повинен переконатися, що у неї все добре.
Через пару тижнів пошуків мені вдалося її знайти. Виявилося, що тітка Клава померла відразу після нашого переїзду і мама не могла до неї поїхати. Я розпитував усіх наших сусідів з рідних країв, але ніхто її не бачив.
Від прикрощі та туги я відправився на нашу річку, де мама вчила мене плавати, поруч росла береза і ми з нею встановили шпаківню. Перевіривши шпаківню я виявив пом’ятий і старий лист, відразу зрозумів що він від мами. Вона писала наступне:
“Синку, якщо ти читаєш цей лист, значить, я все-таки потрібна тобі, і ти мене шукав. Сподіваюся, у тебе все добре і ти шукаєш мене, щоб переконатися, що зі мною все в порядку. Не переживай за мене, я живу в будинку для літніх людей через дві вулиці від твого університету. Я часто спостерігала за тобою, ти був щасливий і я не хотіла тебе турбувати “.
Я рвонув з місця і сівши в машину на всій швидкості поїхав назад додому. І уявити собі не міг, що весь цей час вона була поруч зі мною. У будинку для літніх людей під назвою “Надія” мені повідомили, що моя мама знаходиться у них, що вони підібрали її на вулиці взимку, де вона жебрала.
Від почутого моє волосся стало дибки, моя мама і жебрала? Та ще й взимку? Я взагалі людина? Де я був весь цей час? Приблизно ті ж питання мені задала доглядальниця, яка працювала там і я не зумів знайти відповіді. Через стільки років, я сподівався що мама мене простить і відкривши двері її кімнати, я здивувався. Вона постаріла, дуже постаріла, була одягнена в лахміття і навіть не звернула на нас увагу.
– Мама…. Ма … Мама, це я
Сльози не дозволили мені висловити все те що я зберігав у душі. Розплакавшись на її колінах, я не зміг підняти своїх очей. Було соромно дивитися їй в очі. Вона кидала сльози і гладила мене по голові.
– Синку, мій хороший. Ти знайшов мене. Я чекала тебе, чекала і вірила, що ти мене знайдеш.
– Мамо, підемо додому
– Додому? Але у мене немає вдома
– Є мама, у тебе є будинок. У тебе є внучка і я познайомлю вас
– Внучка? Синку!
Ми обнялися і знову сльози прорвалися назовні. Ми поїхали до нас додому, і я пошкодував, що заздалегідь не поговорив з Оленою. Вона не спромоглася навіть привітатися з нею. Почала кричати і накидатися зі звинуваченнями прямо порога, просила в нахабну мою маму піти.
– Що ви тут робите? Хто ви така? У нього немає матері, його мати була музикантом і померла під час повені на гастролях.
Вона несла якесь марення, точніше цю маячню ніс я, коли намагався їй сподобатися багато років назад. Моя бідна мама, який же я був жорстокий. Не стримавши гніву, я вліпив ляпаса Олені і заявив, що розлучаюся з нею.
Вона відразу ж пригрозила, що я не побачу нашу дочку, але мені було вже все одно. Я не міг пробачити собі те що зробив з людиною, яка любила мене більше всього на світі. Всього пара хвилин можуть назавжди змінити результат життя людини, всього на пару хвилин я відволікся сваркою з Оленою і не помітив як моя мама пішла.
Вискочивши з під’їзду я як божевільний шукав її, моє серце пропустило удар …. Ноги стали ватяними …. Попереду мене стовпилася купа народу, пом’ята іномарка і мама лежить поруч. Ось воно моє покарання і мені з цим жити.
Жодна любов на світі не здатна замінити материнську любов. Ніхто і ніколи не полюбить тебе сильніше, ніж мати. Ніхто бездумно НЕ пожертвує своїм життям заради тебе як твоя мати. Ця жінка колись вибрала мене, а не нове життя і я був найщасливішою людиною, адже у мене була можливість називати мамою настільки чудову людину.
З почуттям провини і болю, я живу з дня на день. Мені нічого не потрібно і нікого не треба, в усьому винен лише я сам. І для мене немає сенсу продовжувати дихати, неможливо дихати на повні груди з такою вагою в душі.
Якщо ви хоч раз замислювалися про своїх матерів, запам’ятайте, відносини і шлюб річ непостійна і замінна, але тільки мама здатна на велику любов для своєї дитини. Якщо у вас є кого називати мамою, ви найщасливіша людина на світі …. Бережіть матерів, батьків. Цінуйте їх поки вони є, після буде пізно і марно. Ви не зумієте себе пробачити ….