Мати вважала, що розлучена жінка не гідна її сина. Тепер не розуміє, чому він самотній і у неї немає онуків
Льоша з дитинства був дивним. Постійно задумливим, похмурим, не в міру мовчазним. Валентина Петрівна вважала, що це від того, що хлопчик дуже розумний і необмежено талановитий. І про всяк випадок захищала його від спілкування з дітьми з вулиці. Щоб дурному не навчили.
На уроках, всупереч сподіванням Валентини Петрівни, хлопчик себе не проявляв. Соромився. А ось в письмових роботах був хороший – за твори вчителя хвалили. Почувши позитивну реакцію, Валентина Петрівна почала мріяти про наукову кар’єру.
У школі Льоша ні з ким не дружив, поки жаліслива класна керівниця не посадили його з Танечкою. Танечка теж тиха, але дуже чуйна, чутлива, читає настрій тільки по виразу обличчя. Завжди допоможе. Серце у неї величезне, і часу, щоб підтримати хлопця, не шкода.
Льоша розквітав. Нарешті у нього з’явився друг. Навіть вчитися став краще – з такою моральною підтримкою. Валентина Петрівна вже прилядала йому місце в інституті. Гримівши пляшками і трясучи цукерками, тягаючи в інститут підозрілі конверти, Льошу влаштвували і доучили до диплома.
І раптом сталося страшне. Хлопчик втік. Поїхав майже за тисячу кілометрів від дому, і зняв квартиру в іншому місті, влаштувався на роботу і давай там облаштовуватися. Валентина Петрівна ледь прийшла в себе від такої зради. Погорювала тиждень-два, покрапала валер’янки в чашку … І поїхала до дитини, допомагати.
Зелений же зовсім, як він один впорається один без матері, без підтримки в побуті? Приїде Валентина Петрівна квартиру сина на вихідні, і давай прати-кашовар! Щоб синочок був доглянутий, ситий … Одне турбувало – дівчинки у Льоші немає. Але це нічого, встигне. Зовсім ж ще нетяма, куди йому.
Так кілька років і пройшло. Якось раз Валентина Петрівна умовила сина у відпустку приїхати додому. Млинчиків маминих поїсти, та зі сметаною. А син лише для відводу маминих очей млинці їсть, з нею практично не спілкується, унадився гуляти ввечері. Піде кудись, повертається пізно. Обличчя світиться підозріло.
Треба простежити, щоб ніхто синочка не обдурив. Дівчата зараз такі, як ви знаєте. Потайки залізла в телефон, підглянувши пароль, глянула повідомлення. Ну, точно, хижачка якась завелась. Треба на неї подивитися. Зачаїлася Валентина Петрівна біля вікна в засідці, чекає. Година, друга … і раптом з-за повороту син вимальовується. З жінкою.
Придивилася: Боже мій. Це ж Танечка. А в руках у неї букет троянд. Крикнула Валентина Петрівна, накапала собі валер’янки. Танька ж – розлучена! Ой, обдурить, обдурить хлопчика, як пити дати! Коли син увійшов в квартиру, почала лаяти, вимовляти. А він, невдячний, не слухає. Тільки дверима плескає.
Довелося йти до Тані, підстерігати її. Розмовляти з нею конкретно: не пара ти йому. Он, в розлученні вже, доля тебе попсувала, з причепом. А у хлопчика все попереду. Він нормальну знайде. Змінилася Таня в обличчі, та й пішла геть швидкими кроками. А син після цього випадку ще більш мовчазним став, і все частіше сумував.
Знову поїхав Льошенька за місцем роботи. І знову вірна Валентина Петрівна приїжджає у вільний час. Тим більше, у неї його більше стало – на пенсію вийшла. Ну а хто ще підлоги помиє? Хто раковину відітре? Хто светрик постриже машинкою від катишків? А лоточки-то на роботу зібрати?
Так контроль материнський людині потрібен, тридцять років всього. Коротше кажучи, так і дожив Льошенька до 35 років. Мати вважає, що пора б уже й одружитися. Онуків хочеться. Та й спадкоємець потрібен. Тільки ось одна біда – сучасні дівчата в дружини не годяться. Сина чудесного обходять стороною – мабуть тому, що меркантильні.
Всім машину, квартиру подавай, хочуть на все готовеньке. І щоб ще доглядав, гроші витрачав. Одне слово – хижачки. Ось є чудовий Льошенька, не курить, не п’є. Мама у нього чудова, турботлива, молодій сім’ї завжди допоможе. А вони ніс вернуть. Чого їм ще треба …