У хлопчика не було мами, жив він з бабусею на її скромну пенсію

У хлопчика не було мами, жив він з бабусею на її скромну пенсію

– Іди, іди давай! Досить вже ворон рахувати! Не буде у тебе такого! Бе бе бе. – дражнив одного хлопчика товстий хлопчисько і гордо показував на свою новеньку машинку.

– Зате ти, ти … товстун! Ясно? – скривдженим голосом крикнув Владик у відповідь.

– Завидно, так, тобі? А я такий, тому що мене багато годують. У мене вдома завжди багато смачної їжі, мама робить. У нас і пиріжки є, і пельмені. Зате тобі бабка взагалі їжі не дає. Одними кістками харчуєтеся, напевно. – огризнувся хлопчик у відповідь і засміявся.

Маленького Владика опанувала образа. Він ледве стримав сльози. Стиснув губи так, що вони стали білі. Адже він ріс з бабусею, а маму зовсім не знав.

Виживали вони на скромну бабусину пенсію, їли скромно, ледве вистачало їм на комуналку. А вже про нові речі і думати не можна було. Його бабусі вже було дуже багато років, вона ледве ходила і працювала. Тому Владик багато чого робив сам.

– Але вже скоро бабки своєї не стане, а ти поїдеш в дитбудинок. Побачиш, як тобі там буде. – Все не міг залишити Влада в спокої той товстий хлопчисько.

– З чого ти взяв? – Злякано запитав Владик, округливши очі.

– А мама розповіла. – У цей момент він витягнув шоколадку і голосно її розгортав.

Від товстого хлопчика ще долинали якісь слова, але Владик їх уже не почув, він був занадто шокований цією новиною.

Тут він взяв свою зламану знайдену на смітнику машинку і побіг до будинку. На очах наверталися сльози, він думав, як же він буде один. Адже тоді нікому буде його пошкодувати і зрозуміти.

– Бабусю, тільки не треба вмирати, добре? – Сказав Владик, підійшовши до ліжка бабусі і змахуючи сльози.

Тоді бабуся підвелася і сіла на край ліжка:

– Внучок, що ж ти? Не кину я тебе! – І почала кашляти.

– Так Ваня мені розповів, а він дізнався від мами.

– Не слухай ти його, він хуліганить … Ох, ляжу я назад. – Сказала бабуся тихим голосом і лягла назад в ліжко.

Владик зрозумів, що здоров’я у бабусі погіршується. Вона мало ходить, і у неї сильний кашель. Але купити ліки вони не могли – грошей не вистачало. Вони навіть мали ще віддати грошей за хліб в магазині.

Хлопчик почав міркувати, що можна зробити. Коли він зупинився навпроти великого дзеркала, то чітко вимовив:

– Я зможу!

І відразу побіг в аптеку.

– Тьотю, дозвольте вам підлоги вимити за ліки? Моя бабуся дуже хвора, у неї кашель, без них вона не одужає, а мене в дитбудинок відправлять. – Він намагався не заплакати.

– А тобі там і треба бути, ох уже ці жебраки, геть звідси! – Вона навіть тупнула ногою.

– Це хто дозволяє вам так з дітьми звертатися? – обурилася дівчина, яка стояла біля вітрини.

Аптекарка навіть зробила спробу виправдати себе.

– Що трапилося з бабусею? – Звернулася дівчина до Владика.

– У неї сильний кашель. – Як і раніше не показуючи сліз, сказав він.

– Не переживай, ми зараз купимо все, що допоможе твоїй бабусі поправитися. – І тут дівчина продиктувала назви ліків, які раніше Владик не чув.

Після цього вони разом пішли до бабусі. Дуже скоро її здоров’я покращилось, а дівчина все так же відвідувала їх. Вона надавала їм багато допомоги, і вони всі стали дуже прив’язані. І навіть коли вже бабусі Владика не стало, дівчина не залишила його одного, а усиновила.