Після вечері чоловік попросив офіціанта розділити рахунок. Його супутниця була обурена, але він їй все пояснив
Міша і Софія зустрічалися вже кілька місяців. Дівчина дуже подобалася молодому чоловікові. Розумна, красива, цікавий співрозмовник. Та й захоплення у них збігалися: обидва не уявляли свого життя без подорожей, зачитувалися сучасною фантастикою і мріяли деякий час пожити в трейлері.
Чесно кажучи, Михайло навіть замислювався про пропозицію. Він розумів: ідеальнішу дівчину йому не знайти. Єдине, його трохи бентежило, що в Софії, здавалося, зовсім відсутня емпатія.
Одного разу, коли вони гуляли в парку, поруч малюк катався на велосипеді. Раптом щось пішло не так, і хлопчик впав на тротуар. Багато чужих людей підбігли до нього. Хтось кинувся втішати дитину, хтось пригостив його шоколадним цукерками. Михайло купив хлопчикові солодку вату. А Софія дивилася на це все з неприхованим роздратуванням. Вона смикнула плечима і обурилася:
– Ну, сам винен. Треба було дивитися, куди їде.
В кишені у Михайла вже лежала коробочка з кільцем. Але, почувши таке, він вирішив почекати з пропозицією і деякий час просто поспостерігати за коханою.
У той фатальний для себе день Софія сама зателефонувала Михайлу і запропонувала зустрітися. Чоловік погодився. Зустріч Софія призначила біля одного з найдорожчих ресторанів міста. Але Михайло не заперечував. Чому б не повечеряти і не пригостити наречену?
Перед рестораном Софія захотіла прогулятися. Вона захоплено розповідала про те, як пройшов її день. І кілька разів повторила, що у її найкращої подруги, Іри, радість така, їй коханий зробив пропозицію.
– Яке ж це, напевно, чудове почуття, бути нареченою, – зітхала Софія.
Михайло слухав її з напівусмішкою. Він прекрасно розумів, до чого Софія хилить. І навіть не був проти. Якби не той випадок, на безіменному пальчику Софії вже давно красувалося б колечко. Можливо, навіть краще, ніж у її Іри.
А може все трапиться сьогодні? Михайло подумав, що буде романтично після вечері відвезти Софію на арт-причал і вже там, при світлі місяця, задати їй найголовніше питання.
І тут раптом Михайло почув голос:
– Будь ласка, допоможіть, якщо можете. Я не їв уже кілька днів. Просто вмираю з голоду.
Михайло оглянувся і побачив жебрака, який сидів під ліхтарем. На вигляд чоловікові було років п’ятдесят. Але волосся у нього вже були повністю сиве, а обличчя покривали глибокі, як шрами, зморшки.
Михайлу стало шкода чоловіка. Розбиратися в його життєвій історії не було ні часу, ні бажання. Навіщо питати щось або давати пораду, коли можна просто допомогти? У гаманці у Михайла була тільки одна, досить велика, купюра. Її він і простягнув жебракові.
– Ти що робиш? – обурилася Софія. – Так навіщо таким гроші давати? Кожна людина сама – коваль свого щастя. Не хоче працювати і нормально будувати своє життя, так нехай голодує. Чим ти йому зобов’язаний? Який жах. Не можна, Міша, бути таким довірливим, – обурено заявила Софія і тут же радісно заусміхалася: повз проходив хтось із її численних знайомих.
У ресторані Михайло замовив тільки чашку кави. А Софія собі ні в чому не відмовляла. Коли Михайло платив, вона не соромилася балувати себе. Поки дівчина вечеряла, Михайло спостерігав за нею. Треба ж, така красива, успішна, і така зла.
Якби можна було повернути час назад, Михайло подумав, що ніколи в житті не став би запрошувати її кудись. Взагалі, не знайомився б. Дуже вже прив’язався до неї. А з такою сім’ю не побудуєш. Добре ще, що пропозицію не встиг зробити.
Коли офіціантка принесла рахунок, Михайло попросив її розділити суму на двох.
– Ти серйозно? – обімліла Софія. – Ти не заплатиш за свою жінку в ресторані?
– А навіщо? – запитав Михайло. – Кожна людина сама – коваль свого щастя. Хочеш смачно їсти, от і плати за себе сама.
Софія не стала сперечатися. Вона оплатила рахунок, взяла сумочку і вийшла з ресторану. На порозі зупинилася, думала, що Михайло її наздожене. Але він не став. Нехай іде собі. На цьому їх історія закінчилася.
У той же вечір Михайло викинув кільце. Якщо зустріне колись іншу дівчину, купить їй нове. А Софія відтепер буде поруч тільки в спогадах.