Після довгих років самотності спробувала пожити з чоловіком. Прожили разом всього 2 тижні

Я познайомилася з чоловіком, він мені запропонував спробувати жити разом. Мені 59 років, 15 з яких я в розлученні, і ні з ким ніколи не жила. А тут зважилася, мені здалося, що чоловік акуратний правильний і порядний. Ми вирішили жити на моїй території, мені так було комфортніше, та й він не чинив опору сильно.

Почали ми жити, спочатку було все добре, але потім почався жах. Я працювала на виробництві, у мене був стандартний графік. А мій коханий працював сам на себе, міг приходити і йти з дому, коли заманеться. Готувала я зазвичай у вихідні, прибирала тоді ж. В інші дні просто не вистачало часу.

Так ось, наготую я на тиждень, прийду з роботи додому, а там, мало того, що ціла раковина брудного посуду, так ще і їжі немає. Якщо я щось кажу, то він ображається на мене. Почала більше мовчати.

Попросила якось його поприбирати, так він сказав, що це жіноча справа і не став нічого робити. Правда, один раз прийшла додому, а вдома, як ніби прибрано. Начебто, тому що, було прибрано в тих місцях, які видно. Пропилососив він тільки в середині кімнати, під диван не спромігся нахилитися. Пил також витирав, навколо предметів.

Деякі скажуть, що баба зажралась, мужик прибирає як може, а вона ще й чіпляється. А я останнім часом почала замислюватися, а навіщо він мені. Бігаю, як білка в колесі. На роботу сходи, там прибери, тут підітри, що ще потрібно зробити. Як рабиня якась. Вже краще бути однією.

Вся рознервувалася, не могла йому нічого сказати. І ось настав мій останній період, я зважилася і висловила йому все. І що ви думаєте він мені відповів. Сказав, що він тут не господар, а гість. Вкладати в мою квартиру він нічого не буде, а я його повинна поїти, годувати і догоджати, як гостя в готелі.

Прожили ми так всього 2 тижні, але мені на все життя вистачило, більше ніхто мені не потрібен.