Мені 49, я полюбила самотність, нікого поруч не потребую. Подруги кажуть, це ненормально
За останній час я повністю переглянула свої життєві цінності. Зокрема, чи потрібен мені поруч чоловік, щоб відчувати себе щасливою.
І хоча мої подруги проти самотності, я можу сказати з усією відповідальністю за свої слова – жінці і одній може бути комфортно.
Спочатку я думала, як і всі навколо, як мої батьки, знайомі, подруги – потрібно обов’язково вийти заміж і народити дитину, щоб відчути задоволення від життя.
І я знайшла чоловіка, який зробив мені пропозицію, народила від нього дочку, а далі все пішло зовсім не так, як я собі уявляла.
Жити в одному будинку з людиною дуже складно. Навіть з тією, яку любиш. Це постійні зіткнення інтересів, якісь пошуки компромісів, поступки і інші складності у відносинах, без яких не можна.
Я не повірю жодній людині, яка скаже – ось, мовляв, ми прожили все життя і жодного разу не сварилися. Так брехня це все! У всіх бувають різні періоди в житті.
А в моєму випадку спільне життя взагалі не задалося. А справа в тому, що мій чоловік почав випивати. Досить рідко і потроху, пару раз на місяць з його близькими друзями, і всього кілька чарок, але я категорично не сприймаю алкоголю.
І тоді я пішла на принцип – або він зовсім кидає випивати, або нехай іде. Він вибрав друге – ну і слава Богу. Коли пішов, я навіть полегшення відчула. Навіть соромно було в перший час. Але тільки тепер я розумію, чому мені стало легше.
Дочка вже доросла була на той момент, через пару років вийшла заміж і поїхала до нього. Вона сама нехай вирішує, як їй буде краще, це її вибір. Але ось тоді-то я і зрозуміла, як добре жити одній.
Ні під кого не потрібно підлаштовуватися, ні з ким не треба радитися, як тобі хочеться провести час. Я сама собі господиня і буквально роблю те, що хочу.
Хочу – креветки на сніданок або макарони на вечерю. Мені ні з ким не потрібно узгоджувати, що готувати. Можу в будь-який час піти до подруг, і ні перед ким мені не потрібно звітувати, куди і на який час я пішла. Можу затриматися на роботі – ніхто мені не скаже слова. Хіба свобода рішень – це не краса?
У мене досить широке коло спілкування, є багато подруг. Я можу запросити їх до себе в будинок в гості, і знову ж таки, нікого не потрібно про це попереджати.
Хоча вони і говорять, що бути однією ненормально. Що у кожної жінки повинна бути кохана людина, і їй на роду написано, що потрібно про когось піклуватися. А мене і мої переконання вони просто вважають дивними.
Але я підозрюю, що вони мені просто заздрять. Ледь що – їм потрібно бігти додому, бо обов’язки перед чоловіками, які уваги вимагають, як малі діти. І подругам хочеться так само, як і мені, вирішувати все за себе самій і ні на кого не озиратися.
Просто вони ще не можуть зрозуміти, що це нав’язані шаблони такі в житті – вийти заміж, народити першу дитину, а потім бігати за ними все життя.
А я думаю так: якщо і хочеш дитини, то народжуй. Але живи сама, рости її, як тобі хочеться – і буде тобі щастя. А чоловік поруч зовсім необов’язковий. Свобода – найцінніше, що може бути у людини.
А ви як думаєте, чи обов’язково жінка повинна бути з чоловіком? Або можна бути щасливою самою?