Іду і бачу, як сусідські дітлахи не можуть достукатися додому: «Мама, ми замерзли, відкрий …»

Іду і бачу, як сусідські дітлахи не можуть достукатися додому: «Мама, ми замерзли, відкрий …»

На вулиці лютий мороз, я ледве добігла з зупинки до під’їзду. А там переді мною постала знайома картина: сусідські дітлахи в стареньких демісезонних курточках не можуть достукатися до своєї квартири.

– МамJ, відкрий, ми замерзли …

– Що, знову заснула, не чує?

Восьмирічна Віка важко зітхнула і кивнула. Її чотирирічний брат був весь в сльозах і схлипував.

– Ходімо до мене. Зігрієтеся, і поїсти що-небудь знайдемо.

Діти потяглися за мною по сходах на поверх вище.

Це був вже далеко не перший раз, коли їхня мати, яка любить заглянути в стакан, відправляла дітей «погуляти», щоб зайнятися особистим життям зі своїм співмешканцем в знімній однокімнатній квартирі. А закінчувалося все одним і тим же: вже весела парочка засинала в теплому ліжку, а діти залишалися в під’їзді.

Одного разу, мені навіть довелося залишити їх у себе ночувати, тому що достукатися ми так і не змогли. Так вранці я ще й прочухана отримала від цієї горе-матусі, що, бачте, дітей її забрала без попередження.

Настала, напевно, пора скаржитися, поки не сталося чогось страшного. Гаразд влітку, а тут зима-зимуча, у дітей і одягу то немає нормального теплого, замерзнуть ще …

Ось і в цей вечір достукатися в квартиру ми з дітьми знову не змогли, хоча Віка сказала, що бачила здалеку, коли вони з братом ще гуляли, що дядько Вова, співмешканець її матері, вийшов з під’їзду і пішов кудись. Мені це здалося дивним, але я подумала, що дівчинка могла і помилитися, раз бачила здалеку.

Мати не відкрила двері і вранці. Довелося дзвонити в поліцію, а на роботі просити адміністративний. Поліцейські їхали довго. По приїзду, їм довелося зламати двері. Галина, мати Віки і Саші, лежала в ліжку і не рухалася, але була жива. Поліцейські викликали швидку.

Було очевидно, що щось сталося з жінкою ще вчора ввечері, але так як своєчасно медична допомога надана не була, зараз вже шансів врятувати матір дітей було дуже мало.

Жінку відвезли в лікарню, а дітей дозволили поки залишити у мене. Мені довелося довго давати показання, підписувати якісь папери і допомогти скласти фоторобот співмешканця Галини.

Поліцейським потрібно було знайти цього чоловіка, щоб дізнатися чи не він заподіяв своїй цивільній дружині будь-якої шкоди, через яку вона зараз знаходилася в такому стані.

– Тітка Таня, а якщо мами не стане, Ви залишите нас у себе назавжди? Я не хочу в дитячий будинок … по телевізору бачила, що дітям там дуже погано …

Віка дивилася на мене жалісливими очима, а я не знала, що їй відповісти. Мені було шкода цих дітей, але я і сама була не дуже благополучна. Все життя я ростила свого єдиного сина одна, зітхнула тільки недавно, коли син закінчив інститут і влаштувався на роботу.

Хоч він і живе зараз в іншому місті, і утримує себе сам, але скоро, напевно, одружиться і потрібно буде допомогти йому з квартирою і майбутніми внуками.

Ось всі ці думки я висловила слідчому, який запропонував мені оформити опіку, коли він приніс новину про те, що сусідки Галі більше немає.

– Тетяна Петрівна, держава допоможе Вам у цій благій справі. Ви будете отримувати пенсію по втраті годувальника на кожну дитину, та ще й допомога на опікуваних дітей зараз не погана, впораєтеся.

Я все одно боялася, мені потрібно було порадитися з сином. У цей вечір я подзвонила йому і розповіла про те, що трапилося.

– Мам, вирішуй сама, але я б на твоєму місці погодився. Знаючи тебе, я підозрюю, що, якщо ти вчиниш інакше, то будеш потім мучити себе сумнівами, що вчинила не правильно. Нерви здадуть, збільшує ще, а мені здорова мати потрібна!

– Переконав! Приїжджай тоді знайомитися з новими родичами.

Віка і Саша залишилися зі мною. Державної допомоги мені, дійсно, цілком вистачає на їх утримання, та й життя моє стало цікавіше і різноманітніше з цими малятами, я ніби знову повернулася в ті часи, коли мій дорослий син був ще маленьким.

За матеріалами