Доньці і її чоловікові стало не по кишені знімати квартиру, переїхали до нас. Тепер живемо як в гуртожитку
Моя дочка з чоловіком і малюком довгий час знімали житло. Але так вийшло, що зятя звільнили, нову роботу він ще шукав, а платити за все необхідно було своєчасно. Звичайно, ми з чоловіком запропонували пожити їм у нас, до того ж раді були бачити онука весь час, а не зрідка. Ось тільки очікування з реальністю злегка не співпали.
Наш життєвий уклад давно звичний, ми вже не молоді, маємо свої думки щодо того, як влаштовувати побут. У нас двокімнатна квартира, ми не так давно вклалися в ремонт, все для себе зробили, залишилися задоволені. Дітям теж намагалися завжди допомогти – і внучці на одяг та інші потреби гроші давали, і доньці обновки оплачували.
Але коли вони стали жити у нас, потрібні були деякі корективи. Ми завжди купували продукти на весь тиждень вперед, і на двох нам цілком вистачало, а тут нас стало п’ятеро, вміст холодильника просто відлітав за пару днів.
Ми цілими днями на роботі, діти наші вдома, в квартирі бардак, суєта, дитина дещо зіпсувала, поламала, прикрасила. Батько, тобто мій чоловік, як старший, озвучив пару закидів, але відповіді не отримав. Ніби як дочка намагається щось по дому робити, але навіть те, що вона готує, купуємо то ми.
Наших зарплат на утримання такого натовпу теж стало не вистачати. А зять при цьому відмовлявся від мало оплачуваної роботи, очікуючи більш прибуткових вакансій. Дочка подумала було про те, щоб самій завчасно вийти з декрету, але ж внучці ще не підійшла черга в садок, а щоб з нею сидіти мені потрібно залишити свою службу – який у цьому сенс?
Зрештою її чоловік все-таки влаштувався на постійну роботу, а дочка вже обпеклася, образилася на нас, перестала довіряти, навіть внучку не залишає на «посидіти», щоб самій по справах і потребах збігати. Далі – більше: встановили в двері своєї кімнати замок, а всередину купили холодильник, щоб ми їх продукти не чіпали. При цьому живуть-то у нас!
Ми засмучені безмірно – в своєму домі тепер відчуваємо себе як в комуналці. Ремонт робили недавно, а від нього не залишилося й сліду. Ні відпочинку тепер в рідних стінах, ні радості. При цьому, раз вони стали платоспроможними, то вирішили частково оплачувати рахунки за квартиру.
Ми пропонували їм цього не робити, але вони демонстративно тепер залишають нам ці гроші. Їх я витрачаю на щось для дитини.
За фактом ми розділили в будинку все – ні посуду, ні рушників, ні постільної білизни загальної. Залишилося тільки крейдою межу по підлозі провести, щоб вже зовсім.
А вдома-то тепер постійний бардак, який нам, старшим, зовсім не до душі. Ну і відносини з рідною дитиною розладналися. Я якось попросила її допомогти мені де в чому, на що отримала грубу відмову, мовляв, я-то їй тут рахунки виставляти надумала, а тепер допомоги захотіла. Та й в дитинстві, виявляється, багато забороняла, а вона пам’ятає. А я ж забороняла тому, що це шкодило навчанню.
Ми з її батьком ніколи не утискали її, давали все, що потрібно, але не більше, щоб не переборщити, не перестаратися, щоб розуміла, що і ми намагаємося, нам важко, але ми хочемо її радувати. До того ж ми намагалися щось відкладати, завжди необхідно мати страховий фонд на випадок хвороби і всяких колотнеч.
При цьому у нас ще одна складність – мама чоловіка сильно хворіє, їй необхідний догляд. В принципі, могли б поселити її з нами, а дітей якраз відселити в бабусину квартиру, але там і без нас є спадкоємці.
А я тим часом стала дуже нервовою і відчуваю себе недобре. Сильно шкодую про те, що вирішила дочці допомогти, в результаті тільки відносини зіпсувалися.