Я Катя. У мене дитина від Андрія буде. Ви не хвилюйтеся, на допомогу від Андрія я не розраховую
– Доброго дня. А ви Марія Семенівна? Ви мама Андрія?
– Так. Це я. А ви хто?
– Передайте, будь ласка, Андрію, щоб він приніс мені довідку. Він знає, яку. А то мене без цієї довідки в пологовий будинок не пустять. А мені ж скоро народжувати.
– Який пологовий будинок? Нічого не розумію. Ви хто, взагалі?
– Я Катя. У мене дитина від Андрія буде. Ви не хвилюйтеся, Андрій мене не обдурив, він мені нічого не обіцяв. Я сама вирішила цю дитину залишити. На допомогу від Андрія я не розраховую. Я сама буду ростити цю дитину.
– А чому я про вас нічого не знала?
– Ми з Андрієм познайомилися восени. Ви, будь ласка, не забудьте Андрію про довідку сказати.
Катя попрощалася зі мною і поклала трубку.
Коли я розповіла про це чоловікові, то він дуже розлютився. Став бігати по квартирі і кричати:
– Нехай одружується. Що це таке? Зробив дитину дівчині і кинув її! Це ж вчинок справжнього негідника! Це що ж ми з тобою такого негідника виростили?
– Але ж йому ще вчитися треба два роки в інституті. Він же сам себе ще навіть забезпечувати не може. А цій Каті тільки вісімнадцять років всього.
Увечері ми серйозно поговорили з Андрієм. Виявляється, він познайомився з Катею в кафе, вони почали зустрічатися.
– Ми з нею просто зустрічалися. Я на ній одружуватися не обіцяв. Коли дізнався, що вона вагітна, то хотів, щоб вона зробила аборт. Але у неї резус негативний. Вона після аборту може взагалі дітей не матиме. Ось вона і вирішила залишити цю дитину. Але я Катю не люблю і одружитися з нею не хочу.
– А як до цього поставилися батьки Каті?
Все виявилося дуже сумно: батька у Каті не було. Зате була мама – алкоголічка. Ясно, що допомагати Каті було нікому.
Напевно, Катя дуже мріяла про нормальну сім’ю: хорошому чоловіка, дитину. А наш син не захотів з нею одружитися.
Наполягати на тому, щоб Андрій одружився на Каті, ми не стали. Знаємо, що такі шлюби без кохання нічим хорошим не закінчуються ніколи. Поживуть півроку – рік і все одно розбіжаться.
Минуло три місяці. Ми робили вигляд, що нічого не сталося. Але якось увечері Андрій запитав у мене:
– Мама, а нам же другий телевізор не потрібен? Можна я його Каті відвезу?
– А Катя вже народила?
– Так, хлопчика. Сергієм назвала.
– А він схожий на тебе?
– Та не знаю я, на кого він схожий. Маленький такий, лисий, товстенький. Тільки їсть і спить.
Андрій відвіз телевізор Каті. А я всю ніч думала про Катю і її дитину. Вранці ми поговорили з чоловіком і вирішили, що нам треба з’їздити до Каті.
– Це буде вірно. Андрій нехай як хоче, так і робить. Але цей хлопчик – наш онук.
Перед тим як їхати, я зателефонувала Каті і розповіла про те, що ми з чоловіком хочемо до неї приїхати. Вона дуже здивувалася, але сказала, що не проти цього.
– А що тобі привезти?
– Памперсів. Їх багато треба, а вони такі дорогі! – попросила Катя.
Ми з чоловіком заїхали в магазин, купили гостинців для Даші, купили одяг для малюка. Звичайно ж, купили і памперсів.
Біля будинку я зупинилася.
– Та не хвилюйся ти так. Подивимося на малюка, віддамо гостинці. Може бути, ми більше сюди ніколи і не прийдемо більше.
Катя виявилася дуже приємною, симпатичною дівчиною. Вона чекала нас: напекла дуже смачних млинців, заварила чай.
– Сергійко зараз спить. Ходімо, подивіться на нього. Він так смішно бровками ворушить, коли спить.
Як тільки ми побачили Сергійка, то у нас будь-які сумніви в тому, що він наш онук відразу ж відпали – він був схожий на нашого сина як дві краплі води. Коли ми пили чай, Катя нам розповіла, що ця квартира дісталася їй від бабусі. Квартира була маленька, зі старими меблями. Але всюди було дуже чисто. Катя закінчила училище на перукаря і вже встигла навіть попрацювати.
– Я так рада, що у мене є син. Я його дуже люблю. Я його полюбила ще коли він у мене в животі був.
– А на які гроші ти живеш?
– А я допомогу отримала на Сергійка. Ви не думайте про мене погано: я не буду у вас грошей просити. Коли Сергійко трошки підросте, я працювати піду. Я вже дізнавалася: в ясла з десяти місяців беруть. Там черга навіть. Я вже записала туди Сергійка. До того ж у мене були гроші. Я назбирала, поки працювала. Ось купила сину коляску і ліжечко. Все нове, хороше.
Тут прокинувся Сергійко, і Катя побігла його годувати.
Я хотіла допомогти навіть покласти продукти в холодильник і тільки тоді помітила, що холодильника в квартирі просто немає.
– Та нічого страшного. Я продукти, які можуть зіпсуватися, на балкон виношу.
Ми з чоловіком погуляли з онуком, попрощалися з Катею і пішли.
Коли ми вийшли з під’їзду, чоловік у мене запитав:
– У тебе карта з собою? У магазин їдемо?
– Так!
Ми поїхали в магазин купувати холодильник для Каті.
Катя дуже нам сподобалася: така рішуча, не здавалася, не стала пити, як її мати. Не знаю, що буде далі, але я їй буду допомагати. І онукові стану найкращою бабусею на світлі.