Запитала у сина, чому він в 35 років не одружився і навіть дитину поза шлюбом не завів. Його відповідь змусила задуматися над життям

Запитала у сина, чому він в 35 років не одружився і навіть дитину поза шлюбом не завів. Його відповідь змусила задуматися над життям

“Моєму синові 35 років. Мені 65 років. Народила я його пізно, як тоді вважалося. Довгий час ми з чоловіком не могли завагітніти. І я вже тоді почала переживати – а чи застану я онуків. Адже поки підніму сина, дам йому освіту, допоможу в житті, то вже сама зостарюся. А мені так не хотілося б бути старою бабусею і не мати можливості побігати з онуками на майданчику, відвести їх в садок, забрати зі школи.

І ось мої найстрашніші очікування справдилися. Моєму синові на даний момент 35 років. Він не збирається одружуватися і вже тим більше народжувати дітей. Я вже його просила хоча б “на стороні” дитину завести. Хоч таким чином я стану бабусею.

Так, я розумію, що мої слова егоїстичні і що нормальні і адекватні матері не повинні так говорити. Але, якщо ця біль сидить всередині мене, то що робити?

Я сьогодні знову підійшла до сина і задала питання: “Чи не переживає він з приводу свого особистого життя?”.

На що мені син відповів наступне:

“Мамо, мені вже 35 років. Я дорослий хлопчик. Але, мабуть не настільки дорослий, раз проживаю з тобою в одній квартирі. Адже ти мене таким виростила. Я залежний від тебе, від твоєї опіки.

Іноді я себе ловлю на думці, що я одружений. Але на тобі! Ти готуєш, переш, прибираєш. Мені комфортно жити з тобою. Навіщо мені хтось ще потрібен. Ти мене не навчила самостійності. І я вже не хочу вчитися, так як мені так зручно жити.

Тому, я навіть не уявляю – а хто ще зможе про мене так піклуватися? Ніхто. Я завжди порівнював усіх своїх жінок з тобою. І ніхто мене так не любив і не дбав. Тому, я і не знаю, чи потрібна мені родина. А внуки. … Заведи мама собачку або кішечку. І заспокойся “,

І тут я задумалася про своє життя. Про те, де я вчинила не так. Що я зробила, що мій син таке мені сказав. Я ж хотіла як краще. Пізня дитина, бажана. Все йому, все для нього. Опікала його, боялася, щоб не втомлювався.

Завжди зустрічала з роботи, прасувала йому сорочки. А виходить, що я сама собі вирила яму. Всі мої мрії розвіялися в мить. Так боляче і прикро. Тепер не знаю, що робити. Я розумію, що не треба було так. Потрібно було робити з сина більш самостійного хлопця. Але вже пізно.