– Алло, у вашої дочки брат в дитячому будинку. Забирати будете?

– Алло, у вашої дочки брат в дитячому будинку. Забирати будете?

Телефонний дзвінок застав мене на роботі.

– Катя, ви знаєте, що у вашої дочки кровний брат в дитячому будинку? Йому 1,5 рокт. Брати в сім’ю будете?

Це повністю вибило мене з колії. Вся справа в тому, що я мати-одиначка. Розлучилися ми з чоловіком 4 роки тому, і я залишилася одна. Ця новина просто ввела мене в глухий кут і я абсолютно не розуміла, що мені тепер робити. Поруч був чоловік, але він не бажав, як мені здавалося, ніяких серйозних відносин.

Я поклала трубку, вийшла в коридор і заревіла.

Це була моя мрія колись усиновити або ж удочерити кровного Ангеліниного брата або ж сестричку (Ангеліна також усиновлена). Я чула ці ситуації не раз. І я давним-давно вже була готова прийняти ще 1-го малюка в сім’ю.

Але я розуміла, що усиновити дитину – це ризикнути відносинами і стійкістю через незнайому мені поки що, дитину і залишитися, цілком ймовірно, однією з 2-ма дітьми? Або ж відректися від мрії? Але рішення було прийнято, якщо відверто, швидко.

Ангеліни кровний брат моїм материнським організмом механічно був сприйнятий як син, який по нескладному непорозумінню був народжений не мною. Я, як могла, пояснила своєму чоловікові, що розраховую залишитися матір’ю.

Він заявив, що спробує це прийняти, але нічого не обіцяє. Для мене цього було достатньо.

Я зібрала за тиждень потрібні для усиновлення папери і вирушила знайомитися з малюком. З цього етапу починаються, напевно, найскладніші 7 місяців в моєму житті. Дитину мені категорично відмовилися віддавати, внаслідок того власне що «у нього є мати, яка ось-ось його забере».

Так, трапляється за заявою матері дитина має можливість перебувати в дитячому будинку. І коли термін заяви завершується, а мати не з’явиться, її ще тривалий час «притримують», раптом раптово одумається?

Мені хлопчика так і не дали. Через 5 місяців його все-таки забрала матір. Я зрозуміла, що не отримаю малюка, але місце для другої дитини вже було в моєму серці.

За цей час я вмовила Вову пройти школу прийомних батьків, і це був великий крок на зустріч з його боку.

Практично негайно згодом я з’ясувала, що у нас з’явиться своя дитина. Для мене. Для нас. Але я все одно іноді запитую, як там брат моєї малої.

Якась частка мого серця все ще вважає братика Ангеліни моїм сином. Припускаю, його життя складеться добре, і колись вони зможуть, в тому числі, і познайомитися. Після всього цього ми з Вовою одружилися і стали сім’єю. Він зрозумів, що ми його сім’я. До чого це я?

Життя кожного разу дає перевірки, які нам під силу. Коли дуже важко, потрібно тільки вірити в мрію і не згортати.

За матеріалами