От, невдячна, такого чоловіка кинула! Розумний, красивий, інша жінка тільки б раділа
Коли Христина виходила заміж, вона щиро раділа, що отримала від життя свій щасливий квиток. Олег здавався ідеальним чоловіком. Дбайливий, красивий, багатий. Подруги заздрили, а мама повчала:
– Дивись, Христинко, не впусти такого мужика. Не те будеш, як я, десять років уже кукую на самоті.
Ось Христина і намагалася. Вставала рано вранці, щоб встигнути приготувати коханому сніданок, ніколи не показувала, що чимось засмучена або роздратована, приховувала хвороби. Завжди виглядала доглянуто і по-можливості красиво.
Перший місяць після весілля був безхмарним. Олег не затримувався на роботі, а у вихідні вони з Христиною ходили гуляти. Новоспечений чоловік не скупився на квіти, кафе і кіно.
Проблеми почалися несподівано. Одного разу Христина, як зазвичай, прокинулася о шостій ранку, щоб приготувати сніданок. Олега розбудила тільки в сьомій ранку, коли все вже було готово. Але замість усмішки та побажання доброго ранку, отримала тільки роздратований погляд і нервовий голос:
– Ти чому мене раніше не розбудила? Не знала, яка в мене зустріч сьогодні важлива? Якщо я спізнюся, всьому кінець прийде. Правильно, не знала. Ти ж моїми справами НЕ цікавишся.
Вперше за час сімейного життя Христина відчула образу. Олег сам заборонив їй розпитувати про роботу. Говорив, що не жіноча це справа, такими речами цікавитися.
– Ну, не сердься, – несміливо посміхнулася Христина. – Пішли краще снідати.
Але і на кухні її чекав неприємний сюрприз. Чоловік, який завжди із задоволенням ласував омлет, раптом гидливо скривився:
– Що це за гидота? Я такого не їм.
Випивши склянку соку, Олег помчав на роботу, а Христина підійшла до дзеркала і довго себе розглядала. Нічого особливо. Звичайне волосся, очі, губи. Будь вона красунею, могла б на щось розраховувати, чогось вимагати, а так треба бути вдячною, що одружився на ній.
Усвідомлення цього факту розділило життя Христини на до і після.
“До” залишилася студентка філфаку, не надто рішуча, але в глибині душі амбітна. Вона мріяла відкрити свій книжковий магазин і написати роман. “Після” з Олегом жила лише сумна тінь Христини. Все життя її звелося до принеси-прибери-подай.
У перші роки Олег тероризував дружину словами, а потім почав дозволяти собі штовхнути її або вдарити.
Пекло тривало довгих десять років. Поки одного разу зимовим вечором, зафарбувавши тональником синяк під лівим оком, Христина не пішла від чоловіка. А разом з нею їх син і кіт.
– Ну і що ти наробила, дура? – запитувала тоді її мама. – Хто тебе з дитиною візьме? Кому ти потрібна? Старша вже стала, та й красою не можеш похвалитися.
Але Христині було вже все рівно. Вперше за довгий час вона відчувала себе вільною. Влаштувалася в книжковий, почала писати роман. Син почав добре вчитися, більше не збігає вечорами з дому, нехай поки і знімного. Навіть кіт-хуліган став вести себе спокійніше.