Дружина: «Тепер ти знаєш все. Вибач! Але варіантів у мене не було»
Познайомилася я в перші роки після навчання з хлопцем. Привезли його до нас в лікарню з апендицитом. Я була тоді медсестрою, на місце лікаря не взяли. Немає місць. А він був кур’єром, університет закінчував.
Звали його Павло. Ми познайомилися і якось наше спілкування переросло в роман. Я закохалася по вуха.
Павло пропозицію зробив після 2 років відносин. А вже після весілля я завагітніла. У нас народилися дві прекрасні доньки. Всі захоплювалися ними, а Павло вирішив знайти другу роботу. Адже нам все потрібно було подвійно.
Тут приїхав його однокурсник. Довго приходив до нас. А потім запропонував моєму Павлу підробіток, який нас на ноги поставить. Пів року пропрацював Павло. Купив нам квартиру і навіть машину непогану. А потім до нас прийшли з поліції. Підробіток, про який мені Павло нічого не говорив, виявилася справжнім криміналом. Його забрали на 7 років.
Я багато плакала, відмовлялася вірити в те, що все це правда, не могла зрозуміти, як жити далі. Дівчата ставали примхливими і я ніяк не могла втихомирити ні їх, ні себе.
А через пару тижнів, я зрозуміла, що потрібно брати себе в руки і починати працювати. Батьків у мене не було і з дівчатками допомагала сусідка, прекрасна жінка. Я працювала в нічну зміну, щоб не заважати вранці сусідці. Дівчаток забирала. Спала дуже мало. А якось раз до неї приїхав син.
Його звали Денис. Ми познайомилися, тому що, його матері стало не добре і вона покликала мене поміряти їй тиск. Денис іноді став приїжджати і допомагати не тільки мамі, але і мені по квартирі. І дівчатка його полюбили.
Денис ніколи не цікавився цим до мене, а я зовсім і не думала про нього. Часу не було. Дівчаток вже потрібно було готувати до садка. І тоді прийшов Денис і сказав мені, що закоханий і всі ці роки любив мене і готовий завжди допомагати мені і дівчаткам.
Ще через рік я нарешті розтанула і пішла з ним на побачення. У неформальній обстановці Денис здався мені ще кращим, ніж був. Я закохалась в нього.
Через пів року відносин я переїхала до нього. Дівчата знали, що він не їхній тато, але звикли називати його так, а сусідку, мати Дениса, називали бабусею.
Одного разу я привезла до неї дівчаток і зіткнулася біля квартири з колишнім чоловіком. Він почав вимагати від мене пояснень. Я залишила дівчаток вдома і прийшла до нього. Він так і жив у сусідній квартирі. Тільки вийшов з в’язниці. Я йому все розповіла і додала:
– Тепер тобі відомо все. Вибач! Але виходу у мене не було … Тебе не було поруч і я закохалася в цю людину …
Він сидів мовчки. А я встала і пішла. Більше він з нами на зв’язок не виходив. Навіть з дівчатками.