У Лідії був чоловік: ні риба, ні м’ясо, а так, субпродукт, який тільки пролежував боки. Одного разу вона зрозуміла, що не на того час витрачала

У Лідії був чоловік: ні риба, ні м’ясо, а так, субпродукт, який тільки пролежував боки. Одного разу вона зрозуміла, що не на того час витрачала

У Лідії був чоловік, цивільний, жили разом вже років 8, чоловік цей був ні риба, ні м’ясо, а так, – ліверна ковбаса з субпродуктів. Всі знають, з чого робиться ця сама ліверна ковбаса: хрящики, щетина, шкірка, мелена кістка, свинячий хвіст.

Звичайно, на початку спільного життя були у обох грандіозні плани, з яких вийшов пшик. Ну тобто Лідія чогось добилася в житті, робота була у неї пристойна, квартирка-студія, за яку вона ще до співжиття з Василем придбала.

Василь гордо випинав груди і обіцяв Лідочці що вони дуже скоро набудуть собі і квартирку побільше, і машину, ось тільки він встане на ноги, вознесеться по службових сходах … і тоді … при цьому він, лежачи на дивані і робив багатозначне обличчя .

Спочатку Лідія вірила всьому, про що співав їй, ніби соловей на гілці, Василь. Але … працював він епізодично, гордо приносячи зароблене важкою працею. Лідія зітхала і втішала себе думками, що зате Вася вдома сидить, не вештається ніде, а це плюс …

Іноді вона думала, що Вася занадто багато їсть і дуже швидко набирає вагу, але потім втішала себе тим, що зате на нього жодна жінка не зазіхне … Дуже часто Лідочка плакала, але так, щоб Вася не бачив і не чув, не любив він всяке бабське ниття

Сварилися вони часто, кожен вважав, що саме він має рацію. Потім Лідочка себе докоряла, що була різка, адже Василь такий вразливий! А раптом піде, як же вона без нього?

Одного разу вони посварилися в черговий раз через немиту чашку і тарілку з засохлими залишками їжі і Ліда, одягнувшись, вийшла на вулицю, бездумно пішла в сквер і сіла на стару обшарпану лавочку …

Від невеселих думок її відволік старечий голос:

– Ну що, старенька-веселушка сумуєш? Посидимо, поговоримо про минуле?

Вона підняла очі, поруч сідав колоритний старий чоловік, з гострою борідкою, пронизливими карими очима, від яких промінчиками розбігалися зморшки.

Лідія відповіла:

– Яка я вам бабуся, мені і 40 років немає!

– Та ну! – здивувався дідок і, витягнувши з кишені дзеркальце, подав їй. На Лідочку з дзеркала дивилася худа стара жінка з пісним обличчям! Ліда глянула на свої руки: роздулися вени, старечі коричневі плями … вона трохи в непритомність не впала! Що це?!

А дідок, співчутливо зітхнувши, сказав:

– Сама винна! Скільки можна гнобити себе? Плакати, виправдовувати трутня, він же твоє життя пожирає! Ось ти і висохла, постаріла! Але я можу допомогти, хочеш?

– Звісно хочу! – вигукнула Лідія.

– Добре, зараз відправлю тебе в цей же день, але в ранок-

– Ой, дідусю! А можна відправити мене на 8 років назад?

Чому ж ні, – погодився дід. Він втупився в очі Лідії, від чого у неї запаморочилося в голові і замиготіли різнокольорові плями в очах, що складаються з неймовірною швидкістю в картинки.

А Лідочка тим часом думала:

– Ну Васька! Підійдеш ти до мене! Відправлю тебе далеко і назовсім! Не будеш у мене на шиї сидіти і нерви тріпати!

Дідок клацнув пальцями і Лідія прокинулася … дивиться, а деревця в сквері ще маленькі … і лавочка, на якій вона сидить – нова … діда немає … піднялася Ліда і пішла додому, до батьків … сьогодні повинен прийти Василь, в кіно вони домовлялися сходити . Нехай один тепер йде. Хоч в кіно, хоч у ліс, білок ганяти.

За матеріалами