Сусідка образилася на те, що я не пустила її на поріг

Сусідка образилася на те, що я не пустила її на поріг

З сусідкою Аліною ми не подруги, а звичайні знайомі. Коли зустрічаємося на сходовому майданчику, завжди вітаємося.

Пару рази вона приходила до мене, я відкривала двері на дзвінок, і вона хвилин десять щось розповідала, тому доводилося її запрошувати попити чаю. Не знаю навіщо вона приходила, можливо хотіла подружитися.

Однак з сусідами я не хочу близько дружити, адже потім будуть регулярно приходити, то по сіль, то просити полуниці з дачі привезти.

Одного разу Аліна попросила посидіти з її трирічною дитиною, сказала, що нема з ким залишити, так як всі бабусі і дідусі живуть в іншому місті. Я відмовилася, оскільки знаю, що одним разом це не обмежиться.

Пару раз посидиш так з дитиною, а на третій раз не погодишся і станеш ворогом. А мені воно потрібно? Я знаю, що у багатьох наших людей немає відчуття міри і якщо з’являється нагода, то вони відразу намагаються скористатися ним по повній програмі.

Ось і вчора подзвонила в двері, я її запрошувати не стала, кажу, що у чоловіка лікарняний, тому він удома. Вона не пішла і стоїть розповідає, як сходила в торговий центр. На чай я її не запрошую, а так стою і слухаю.

Потім їй сказала, що на сходовому майданчику холодно, на що вона мені каже давай у тебе чай поп’ємо. Я їй повторила, що мій чоловік вдома.

– Ми ж на кухні можемо посидіти!

А я знаю, що вона любить години дві так сидіти. Тому кажу:

– Вибач, але сьогодні не можу!

Мовчки розвернулася, відкрила свої двері і грюкнула нею, коли закривала. А я не можу зрозуміти, що зробила не так? На що Аліна образилася? Вона думала, що мені так важливо спілкування з нею, що я знехтую комфортом свого чоловіка?

Можливо він захоче чаю випити або горло пополоскати, а при сторонній людині посоромиться. Все-таки скільки дивних людей, втомлюєшся дивуватися їм.

За матеріалами