Мені 56 років і я вирішила вийти заміж. Але чомусь мені здається, що я роблю помилку

Мені 56 років і я вирішила вийти заміж. Але чомусь мені здається, що я роблю помилку

До своїх поважних п’ятдесяти шести років я так і не встигла побувати заміжньою жінкою. Але особисте життя у мене було, я виростила дочку, яка дуже радує мене своїми особистими і професійними успіхами, досягненнями. А от заміж за її батька я не вийшла, та вони й не були знайомі. Чесно кажучи, навіть про долю його нічого нам невідомо.

Ми познайомилися в юності, він – італієць, який приїхав в до нас по обміну. Нас випадково звів якийсь студентський конгрес з вивчення іноземних мов.

І якось раніше всі знайомства траплялися так швидко і просто, набагато легше, ніж це відбувається у молодих людей зараз.

Звичайно, я була зачарована його європейським походженням, Італія навічно моя улюблена країна. Згодом ми з донькою побували там багато разів, об’їздивши країну по всіх можливих маршрутах.

Сам же роман був звичайним, але коротким. А чоловік до того моменту, коли я виявила цей факт, кудись неделікатно випарувався з кінцями.

Дуже допомогла мені в той час рідна мама, яка не докоряла і не сварила, навпаки вона зробила грандіозну підтримку, сказавши, що дитину позбавляти можливості народитися просто не можна. Та й тато не заперечував, і навіть сильно радів тому, що скоро стане дідом, нехай мені і був всього двадцять один рік.

Загалом, батьки у мене золоті, кращих не знайдеш, і як бабуся з дідусем вони також виступили чудово. На жаль, їх вже не стало, але ми від цього не стали любити їх менше.

Шість місяців тому у мене відбулося цікаве знайомство. Чоловік спровокував мене на конфлікт, поки ми стояли в черзі до каси.

Я вже розплачувалася, коли спохопилася, що забула купити один з продуктів, він був буквально в кількох метрах, так що збігати за ним не становило жодних проблем, це не так уже й сильно б усіх затримало, але чоловік, який стояв за мною, дуже розлютився і почав лаятися.

Я на провокації практично не піддалася, змовчала і не підтримала конфлікт, який намічався. Зібрала свої покупки, так віддалилася. А коли йшла додому, почула, що мене хтось наздоганяє. Це був той самий крикун з черги, ось тільки наздоганяв він мене явно не для того щоб «добити», а явно з іншими намірами, тому що в цей момент на його обличчі розповзалася посмішка.

Загалом наздогнав, навіть шоколадку вручив, посипалися вибачення за поведінку біля каси. Послався на велику зайнятість, через яку став нервовим і нестриманим. Ми усміхнулася один одному, на тому і відбулося наше знайомство.

Його житло (власна квартира) розташовувалося практично по сусідству. Мій новий знайомий раніше був одружений, має двох дітей, зараз в розлученні, та й діти давно дорослі. Робота у нього чарівна – в музеї.

Інтелігентний, м’який, вихований чоловік, який через півроку залицянь запропонував мені вступити з ним в законні відносини.

І я відповіла згодою, але навіть не зрозуміла чому. Можливо, раз я ніколи не була заміжня, то мені все ж хочеться поставити в списку справ на все життя цю галочку. Або мені стало самотньо, так як дочка тепер живе окремо, і я вже потихеньку мрію про онуків, які займуть мене до межі.

Так і не зрозуміла, яка причина і одна вона.

Отже, заяву ми подали, відразу ж з’їхалися, але я почала тут же відчувати дискомфорт від цього співжиття.

Я маю ряд багаторічних звичок і пристрастей, і мені не хочеться вже нічого змінювати у своєму житті, підлаштовуючись під нового чоловіка.

З його появою в моїй квартирі, у мене порушився сон, я стала мало відпочивати, тому що по ночах слухаю хропіння свого майбутнього чоловіка. Мені для того, щоб виспатися, потрібно тиша, а не цей жах.

Безліч побутових дрібниць сильно мене бентежать – він і взуття не прибирає в шафу, роззуваючись, і світло залишає в кімнаті, залишаючи її.

Я зануда, знаю, але ж я все життя прожила без чоловіка.

І від цього у мене стало з’являтися відчуття, що я втрачаю чогось самого потаємного, особистого. Мені часто хочеться тиші, а доводиться обговорювати світові новини і т.д.

Та й гардероб його мене бентежить – вдома одягається жахливо, а в люди виходить з голочки.
Я можу і звикнути, а можу – і ні.

Плануючи шлюб, ми уклали контракт, за яким наше майно залишається у нас в будь-якому випадку, так що розлучення мене не розорить. Але справа в тому, що я просто не дуже і хочу вступати в цей шлюб, занадто багато дискомфорту. А інтимне життя мені і без шлюбу подобається.

Дочка радить ризикнути, мовляв, це виправдано.

Не знаю, роблю я помилку чи ні, адже для багатьох дамочок такий чоловік – просто мрія.