Старенька мама прийшла жити до мене. Не можу відмовити, адже квартиру вона подарувала. Але і жити з нею не хочу

Старенька мама прийшла жити до мене. Не можу відмовити, адже квартиру вона подарувала. Але і жити з нею не хочу

Насправді я розгублена. Хочу відразу сказати про власний висновок з ситуації, що склалася: вам належить тільки те, що ви придбали за зароблені власною працею гроші. Все, що вам подарували або ви отримали за гроші іншої людини, ніколи не буде повністю належати вам. Саме так у мене з квартирою, адже я її не купувала за свої гроші, а це був мамин подарунок.

Тривалий час я жила сама, а мама жила з моєю сестрою, оскільки у тієї є діти. Мама допомагала їх няньчити і домашніми справами, а сестрі це було потрібно. Однак діти виросли і більше допомога бабусі стала не потрібна.

Я повинна уточнити, що у мами є своя окрема квартира, тобто їй є, де жити. Однак вона не хоче жити одна, адже ніколи так не жила і навіть не хоче пробувати.

Я в тому віці, коли ще хочеться пожити для себе. Іноді мені хочеться сходити в нічний клуб, з подружкою за келихом червоного напівсолодкого чи чогось міцнішого посидіти, та й особисте життя у мене є. Але я знову під наглядом мами, яка в літньому віці став тільки гіршою, ніж, коли я була в юному віці.

Чи є у мене право?

Спочатку мама приїхала до мене в гості на невизначений час. Так, я теж дуже за нею скучила. Однак з того моменту, як мама переступила поріг «моєї» квартири, пройшло чотири місяці, і вона не хоче їхати.

У квартирі вона поміняла все місцями, щоб їй було комфортніше. Готує тільки те, що хоче сама. Коли готую я, то вона ображається. Каже, що я тільки продукти перевожу і мені не потрібно стояти біля плити, коли вона вдома. Може комусь смішно, але я навіть підлоги не можу помити спокійно. Чекаю, коли вона кудись піде, а після мию. Моєму особистому життю теж прийшов кінець після приїзду мами.

Коли приходжу додому від подруги, у якої є своя сім’я, то доводиться прослухати лекцію про шкоду червоного напівсолодкого. Про інші мої заходи теж довелося відмовитися.

Одного разу я прийшла додому в пів на четверту ранку. Мама чекала мене на кухні, адже вона не може заснути, поки мене немає вдома. Цілий день вона тяжко зітхала і скаржилася на головний біль від недосипу, тим самим дратуючи мене. Так було і в юності.

Коли моєму терпінню підійшов кінець, я з нею серйозно поговорила. І як ви думаєте? Її образі не було меж. Мама стала говорити, що завжди дбала про нас з сестрою, витрачала на нас останні гроші, а тепер, коли вона стара, її ніхто не хоче. Адже в такому віці небезпечно жити одній.

Все-таки у сестри є чоловік і діти, а я одна. Тому вона вирішила жити зі мною. І ще фразу додає «мені не хочеться тебе одну залишати». Немов я не справляюся і їй доводиться жити зі мною.

Квартира оформлена на мене, тому це мій будинок, і я по ідеї можу робити все, що забажаю. Але насправді це не так. Вигнати маму я не можу, совість замучить. Все-таки вона мені подарувала квартиру, вона витратила свої гроші, які заробляла. Відчуваю, що я зобов’язана їй. Та й негарно так поступати. Я добре розумію, що мама одна і її потрібно берегти.

Однак, що з моїм життям буде? Тоді я зрозуміла, як я неправильно себе повела, дозволивши мені купити квартиру. Потрібно було намагатися самій заробляти на власне житло.

За матеріалами