Одного разу цьому хлопчику все ж пощастило, його всиновили, а він врятував дочку своїх нових батьків …
Ірина йшла на роботу, була вже 10 година ранку, вона хотіла зрізати через сквер, але щось її зупинило, вона постояла біля входу хвилину і пішла по довгій дорозі, її шлях повз їдальню. Поруч з їдальнею сидів хлопчик років чотирьох, він опустив голову і щось шепотів, Ірина порівнялася з хлопчиком і мимоволі почула його слова:
– Я не хочу що б мама пила, я не хочу так, я хочу іграшок і багато їжі! Я не хочу що б мама пила!
Ірина присіла навпочіпки поруч з малям і запитала:
– Малюче, тебе як звуть? Ти загубився?
– Мишко я, не загубився, мама сказала тут сидіти!
– А вона давно пішла?
– Тільки що, вона в магазин пішла, зараз прийде!
Ірина продовжила свій шлях, ввечері робота зроблена, Ірина відправилася додому, вона спеціально пішла попри їдальню, вечорами там випікали дуже смачні булочки, майже весь час вона купувала їх. Підходячи до їдальні, Ірина знову побачила на лавці Мишка, він вдивлявся в кожну фігуру і з сумом проводжав поглядом батьків з дітьми, Ірина підійшла до хлопчика і заговорила:
– Привіт, Мишко, ти мене пам’ятаєш?
– Пам’ятаю!
– Мама знову в магазин пішла?
– Вона ще не повернулася!
– Як не повернулася? Підемо в їдальню, ти голодний, напевно, я тебе нагодую!
Мишко сумно посміхнувся і встав, Ірина взяла булочок і купила, що хотів хлопчика, Ірину потрясло бажання хлопчика:
– А можна мені гречку і компот?
Ірина ледь не розплакалася, він не попросив ні булочок, ні тістечок, а саме гречку і компот, вони посиділи, поїли. Мишко розповів про себе, йому п’ять років, але він міркує вже як дорослий, він живе в маленькій кімнатці з мамою, яка постійно випиває і водить чоловіків.
Мишко ні кому не потрібен, вранці він іде на ринок і приходить тільки ввечері, там є добрі тітки, вони його підгодовують, а він в свою чергу допомагає їм перебирати фрукти і овочі.
Ірина відправилася до відділу поліції до чоловіка Миколи, все розповіла, а через тиждень до Мишка прийшли органи опіки і забрали його в дитячий будинок, через кілька місяців матір позбавили батьківських прав, а Мишко вперше за п’ять років, їв п’ять разів на день і дивився мультики перед сном.
Ірина приїжджала в дитячий будинок кожен день, попутно вона збирала документи на усиновлення. Ірині пощастило, так як її чоловік, Микола, полковник поліції, процедура усиновлення пройшла швидко, через два місяці Мишко вже жив удома у великій дитячій кімнаті, в якій було море іграшок.
Микола відразу прив’язався до Мишка, виявилося, що у них багато спільного. Микола дуже любив малювати, Мишко теж, Микола любив шахи, Мишко теж в свої п’ять років грав непогано. Мишко розповів, що його навчив грати мамин чоловік, це був єдиний чоловік, який і займався з Мишком і годував його, а іноді вони навіть ходили в парк, але через два місяці мама його вигнала.
Так само Микола любив нічні прогулянки по місту або посидіти на даху, а Мишко коли темніло сідав на вікно і дивився вдалину. Микола став брати Мишка на нічні прогулянки, незабаром вони зовсім подружилися і у них не залишилося ніяких таємниць. Микола записав Мишка в школу єдиноборств і вчив захищати слабких, а ще він купив Мишкові цуценя вівчарки через поліцейський кінологічний центр.
Ірина не могла натішитися своїми чоловіками, а незабаром вона дізналася, що вагітна. Ця новина окрилила всіх. Микола просто літав від щастя:
– У мене є кращий син, ще б улюблену доньку і щасливішого за нас нікого не знайдеш!
Мишко прямо стрибав від радості, вперше за півроку він назвав Ірину мамою:
– Мамочко, народи, будь ласка, сестричку, я буду про неї піклуватися і захищати її! А якщо все таки народиться братик, я буду його вчити захищати слабких!
Ірина пишалася своїми хлопцями, вагітність пройшла не надто спокійно, в покладений термін народилася здоровенька дівчинка Соня. Мишко сам обирав ім’я, він навіть спеціально навчився читати щоб знайти найкрасивіше ім’я для сестрички.
Йшов час, Міша дійсно дбав про сестричку. Він годував її, навіть купав, якщо мама дозволяла. Малятко підросло, їй виповнився рік і вони вирішили відсвяткувати його в парку розваг.
Сонечка побачила мильні бульбашки і побігла за ними, тут з боку звідкись взялася собака, вона бігла прямо на дитину! Мишко не злякався і побіг навперейми до собаки, дорослі навіть не встигли відреагувати.
Велика, зла собака накинулася на Мишка, Микола кинувся рятувати сина, а Ірина кинулася до малятка і схопила її на руки. Микола абияк зміг потягти Михайлика від собаки, швидка допомога, реанімація, лікарі не бачили настільки серйозні травми від собак, вони не могли сказати вибереться Мишко чи ні.
Через кілька днів Мишко прийшов до тями, як раз Ірина чергувала біля ліжка сина, перше його питання зворушило Ірину:
– Сонечка жива?
– Не переживай синок, з Сонечкою все в порядку, ти справжній чоловік, справжній боєць, я пишаюся тобою! Але прошу, не роби так більше, ти нас з татом налякав!
Через два місяці Мишко повернувся додому, Сонечка дуже сильно скучила за братиком, вона ходила за ним по п’ятах майже два тижні, а коли Мишко йшов на заняття, вона кожні п’ять хвилин бігала до дверей і питала:
– Ми?
А Ірина з Миколою сміялися і відповідали:
– Скоро, зовсім скоро твій братик повернеться!