Люди в черзі завмерли в мертвій тиші. Таке на касі побачиш рідко. А я лише хотів купити кави …

Люди в черзі завмерли в мертвій тиші. Таке на касі побачиш рідко. А я лише хотів купити кави …

Письменник Дірк-Олвер Ланге забігає на хвилиночку в супермаркет, щоб купити кави. Однак те, що сталося там запам’ятається йому надовго. Історію він описав в соцмережі:

Сьогодні в супермаркеті:

Я хотів купити кави – забув запастися заздалегідь. На касі в черзі переді мною стояла літня жінка. Вона була непогано одягнена, але життя виразно залишило на її обличчі свої мітки.

Судячи з купленим продуктам, вона жила одна: буханець хліба, м’ясна нарізка, молоко і плитка шоколаду.

«2, 18 євро», – сказала дівчина на касі, рахуючи вартість всіх продуктів бабусі. Замість того, щоб дістати гаманець, бабуся полізла в кишеню, довго шукаючи в ній гроші, перебираючи дріб’язок. Витягнувши нарешті гору монет, вона відчула, як терпіння касира і покупців, які ззаду стоять, поступово добігає до кінця.

Всі копійки бабуся, не замислюючись, віддала дівчині на касі. Перерахувавши, та відповіла: «50 центів не вистачає». «Це все, що у мене є», – відповіла бабуся. «Тоді Вам потрібно щось залишити». Жінка, поборовшись деякий час з вибором, невпевнено вказала на плитку шоколаду.

До того моменту моє серце вже майже розбилося вщент, і я дав касиру знак про те, що заплачу за бабусю. Я непомітно простягнув дівчині 50 євро, на пальцях пояснивши, що здачу вона повинна дати старенькій.

Слава Богу, касирка виявилася тямущою – швидко все зрозуміла. Витягнувши чек, вона віддала бабусі солідну здачу зі словами: «Велике спасибі, все оплачено».

Люди позаду мене стояли в приголомшеній тиші чи то з відкритим ротом, чи з виряченими очима – точно не розгледів. Для мене було важливо не збентежити бабусю, даючи їй гроші безпосередньо. Я хотів, щоб вона знову відчула, що може багато чого собі дозволити, як, напевно, раніше.

Зі сльозами на очах бабуся запитала: «Ти хороша людина, можна я тебе обійму разок?» «Із задоволенням», – відповів я. Вона взяла свої продукти і попрямувала до виходу, знову посміхнувшись мені і подякувавши. «Не могли б Ви зробити мені послугу?» – запитав я.

Трохи здивувавшись, вона відповіла питанням на питання: «Але як я можу зробити тобі послугу?» «Будь ласка, йдіть знову в супермаркет і купіть собі все, що побажаєте. Так Ви зробите мене щасливішим », – сказав я, посміхнувшись. Бабуся кивнула, і я побажав їй приємного дня. Виходячи на вулицю, я побачив, як вона знову зайшла в супермаркет. Неймовірне відчуття.

Зробивши собі ту сакральну каву, з якої все і почалося, я відчув себе щасливчиком. Я ще ніколи не відчував таке сильне злиття моєму житті з долею, що змусило мене зайти в той супермаркет. Для мене ця «подія» обернулася чимось особливим, добрим, позитивним. Спасибі тобі, бабуся.

Чудовий день!

За матеріалами